Жорстоке небо - Страница 75

Підійшовши, Діана почула, як Марсель пояснює Денису ламаною англійською:

— Ми збираємо шматки, щоб переконатись, що з вашим літаком усе гаразд, щоб упевнитись, що під час заходу на посадку всі системи працювали в штатному режимі.

— Ага, — буркнув програміст, язиком перекинувши жуйку за іншу щоку.

Не помічаючи, як підійшла Діана, велет беззлобно пожартував:

— А то раптом виявиться, що «ААРОН 44» не приземлявся, а падав перед зіткненням зі снігоочисником…

Вискочивши наперед, Діана вп’ялась у француза поглядом. Темні очі зблискували лихим вогнем:

— ВЕА всерйоз розглядає таку версію?

— Ні, — дебелий слідчий потупився і відступив на півкроку під натиском українки. — Пробач, Діано, я, мабуть, не зовсім доречно пожартував. Я говорив із Жераром Пеллеріном, з багатьма його колегами, що знаходилися в центрі управління польотами тієї ночі, і всі в один голос стверджують, що літак почав захід на друге коло, намагався перелетіти снігоочисник. Йому просто не вистачило висоти, щоб подолати перешкоду. Перевірка чисто формальна: ми повинні розглянути всі версії, — зауваживши, що пояснення не заспокоїло Діану, Марсель доказав: — Діано, заспокойся, з літаком усе гаразд: двигуни працювали на повну потужність, закрилки і передкрилки стояли в правильному положенні — це все, що ВЕА хотіло знати.

Марсель провів їх уздовж розстелених на бетоні клаптів синього брезенту, показуючи і називаючи різні частини літака. Діана не розуміла й половини з того, що він говорив. Вона дивилась на чорні, як ніч, уламки і там, де Лакруа розрізняв резервний аналоговий альтиметр з кабіни, паливний насос, вал компресора однієї з турбін, бачила лише купу обгорілого металу.

Хвилин за десять вони дісталися північної стіни ангара.

— Ось бортові самописці, — Лакруа підвів групу до пластикового квадратного стола, на якому на відстані п’яти сантиметрів один від одного стояли бортові самописці рейсу 1419: лівий — яскраво оранжевого кольору, правий — почорнілий від кіптяви.

Діана схилилась, вивчаючи металеві скриньки завдовжки двадцять п’ять сантиметрів, заввишки і завширшки — по десять. Оскільки хвостова частина літака лишилась практично незруйнованою, на обох скриньках, за винятком кількох ум’ятин і подряпин, не було слідів механічних пошкоджень. Якби не корпус другого самописця — того, що стояв справа, геть обвугленого від вогню, — можна було б стверджувати, що скриньки непошкоджені. Пильно обстеживши обгорілий самописець, Діана виявила на кришці розколину, в найширше місце якої міг пролізти її мізинець.

— Тут тріщина, — показала вона, не піднімаючи голови від «чорних скриньок».

— Так, ми її дослідили, — відізвався Марсель. — Наш матеріалознавець вважає, що це заводський брак. Літак не падав із десятикілометрової висоти, тобто в катастрофі не діяли сили, що могли б розірвати корпус скриньки, яку спроектовано витримувати перевантаження в 3 400g.

На боку самописця, що знаходився ліворуч від неї, без тріщин і без підпалин, Діана прочитала:

ЦФР/CVR-12М-44

ЦИФРОВИЙ ФІКСАТОР РОЗМОВ У КАБІНІ

DIGITAL COCKPIT VIOCE RECORDER

Made in Ukraine

На сусідньому приладі вона ледве розгледіла під нальотом із сажі схожий напис:

ЦФПД/FDR-12А1-44

ЦИФРОВИЙ ФІКСАТОР ПОЛЬОТНИХ ДАНИХ

DIGITAL FLIGHT DATA RECORDER

Made in Ukraine

— Зможеш щось із нього витягти? — Діана заговорила українською і вказала пальцем на ЦФПД. Палець тремтів. Жінці здавалось, що вона опанувала себе після того, як залишила летовище, але зрозуміло, що помилялася. Діана раптом подумала, що, мабуть, така ж бліда, як і програміст. Після відвідин місця катастрофи до горла то піднімався, то відступав гіркий клубок, а думки плуталися.

Денис Плюйко, сховавши руки до кишень, стримів за три кроки від стола і не виявляв інтересу до бортових самописців. Він знизав плечима:

— Думаю, так, — зійшовши з трапа, програміст якийсь час стримував себе і не чавкав жуйкою, зате після прогулянки серед уламків відкинув геть умовності та відновив несамовиту роботу щелепами — нервував, як і Діана. Як і Діана, він уперше в житті опинився на місці катастрофи. — Залежно від того, як довго він горів.

— А з фіксатора розмов?

— Цей цілий. — «Чавк… чавк… чавк!» — Якщо його не вимикали під час польоту, матимемо повний запис переговорів.

Діана випросталась, відступила на крок і оглянула скриньки здалеку. Виглядало так, наче вона милується ними. Несподівано, піддавшись незрозумілому імпульсу, вона запитала француза:

— Ви сфотографували їх у тому місці, де знайшли? До того, як витягнули з корпусу літака?

Марсель Лакруа подивився на неї:

— Звісно, — подумавши, француз виправився: — Тобто… я не впевнений, мене не було, коли «скриньки» виймали, хоча в будь-якому разі їх мали сфотографувати перед тим, як переміщати сюди.

Діана звела брови докупи і, не зводячи очей із самописців, сказала:

— Покажеш мені фотографії, — насправді вона хотіла ввічливо попросити, але фраза, що вилетіла з рота, прозвучала як наказ. Вона сама здивувалась, помітивши в голосі батькові нотки.

— О’кей, — здвигнув бровою Марсель.

Невдовзі до українців і француза підійшли двоє співробітників ВЕА з герметичними пластиковими контейнерами. Перекинувшись кількома незграбними англійськими фразами із Денисом, вони акуратно запакували бортові самописці та, забравши їх із собою, попрямували до виходу з ангара. Денис Плюйко, віддавши паспорт Марселю Лакруа, кивнув Діані та пішов слідом за службовцями. Надворі їх чекала машина, готова рушити до офісу ВЕА в Ле-Бурже.