Жорстоке небо - Страница 74

Зауваживши, що польові працівники, які нишпорили полем, дивляться у їхній бік, Марсель підняв руку і помахав. Чоловіки помахали у відповідь.

Кашлянувши, Лакруа сказав:

— Від снігоочисника мало що лишилося. Шматки грейдера знайшли нижче по смузі за триста метрів від цього місця.

Діана наважилась на ще одне запитання:

— А звідки він узявся?

Марсель простягнув руку, забрав у мовчазного Даніеля Моніна папку, яку той тримав під рукою, і витягнув з неї аркуш формату А4 із роздрукованим планом аеропорту. Показав план Діані і, водячи пальцем, узявся пояснювати:

— Снігоочисник виїхав з ангара технічного обслуговування і базових служб. Ось він. Далі спустився доріжкою Джульєт до перетину з Браво й, отримавши команду диспетчера, рушив доріжкою Сьєрра-Папа на південь, — француз зітхнув. — Отут він мусив завернути на смугу 04L-22R, але проминув її і виїхав на 04R-22L. Припускаю, що водій просто не побачив з’їзду.

— ВЕА вважає, що винен водій?

— Ти чула ранкову заяву Пеллеріна?

Українка заперечно махнула головою. Вона поняття не мала, хто такий Пеллерін.

— Ми з ним сьогодні ще порозмовляємо. Жерар стверджує, що водій був п’яний чи, може, накурений, але я так не думаю. Моя думка: винний в усьому снігопад. «ААРОН 44» сідав за приладами, пілот і не мав нічого бачити раніше, ніж опиниться на висоті шістдесяти метрів над землею, що дуже, дуже низько, а водій «Øveraasen’а» просто проґавив потрібний з’їзд.

Діана зиркнула на Даніеля Моніна, бажаючи дізнатись, чи той поділяє думку колеги. Обтягнуте тонкою, наче пергамент, і такою ж пошерхлою шкірою обличчя Моніна нічого не виражало.

Марсель повернув голову на південний захід:

— Якщо хочете подивитись, що там і як, можемо пройтися, просто там досі розірвані й обгорілі тіла, а тому я навіть не знаю…

— Буде достатньо фотографій, — зупинила його Діана; Денис із вдячністю зиркнув на неї.

— Добре. Тоді, мабуть, час зазирнути до ангара технічного обслуговування.

Француз дістав мобілку, зателефонував комусь і за хвилину з боку ангара по них приїхав невеликий, схожий на гольф-кар електромобіль з крихітними колесами. Діана сіла біля водія, троє чоловіків втиснулись на заднє сидіння (Лакруа мусив сидіти, скрючившись у позі ембріона, інакше його голова просто не вміщалася). За півтори хвилини, попетлявши розчищеними доріжками, вони загальмували перед напіврозчиненими воротами об’ємного ангара, де було розташовано техніку (снігоочисники, заправники, тягачі) й основні аеропортові служби.

Марсель, Діана і Денис вийшли з гольф-кара на обрамлений кучугурами спресованого снігу майданчик перед ангаром, а Даніель Монін лишився всередині. Зігнувшись, Марсель перекинувся кількома словами з колегою, по тому витягнув голову з автомобіля і заговорив до українців:

— Час спливає, роботи багато, тому нам доведеться розділитись. Даніель поїде до Мо, містечка неподалік аеропорту, щоб поговорити зі Свєтланою Новіковою, подругою Ноеля Леґраса, водія снігоочисника, — помітивши подив на обличчі Діани, Лакруа додав: — Вони розійшлися за день до катастрофи, тож ми хочемо дізнатись, як шофер відреагував на розрив із коханкою, як це вплинуло на нього. Ми втрьох підемо подивитись на бортові самописці та важливі залишки літака, після чого Денис з іншим моїм колегою заберуть «чорні скриньки» і рушать до Ле-Бурже в офіс ВЕА. Ми з тобою, Діано, залишаємось тут, я покажу тобі зібрані відеоматеріали, а потім побалакаємо із диспетчерами, які знаходилися в центрі управління польотами вчора ввечері, — Марсель перевів погляд з Діани на Дениса, потім назад і, попри те, що програміст не зрозумів жодного слова з його промови, звернувся до обох: — Ну, то як? Маєте заперечення?

Діана вирішила не перекладати почуте Денису, відповівши і за себе, і за хлопця:

— Жодних. Чудовий план.

— Тоді за роботу!

Лакруа легенько ляснув долонею по даху гольф-кара, Даніель Монін, не дивлячись на українців, махнув на прощання рукою, й електромобіль, задзижчавши, посунув у напрямку пасажирських терміналів.

— Прошу за мною, — Марсель попрямував до входу в ангар. Денис задріботів слідом, за ним пішла Діана.

Перед тим як пірнути у важку півтемряву велетенського критого приміщення, з якого тягло холодом, запахами мастила і бензину, Діанину увагу привернув рев турбін. «ААРОН 44» розвернувся наприкінці смуги 04L-22R і помчав уперед, набираючи швидкість перед зльотом. Діана зупинились і повернула голову, стежачи за літаком. Порожній «ААРОН» відірвався від землі задовго до закінчення смуги, не досягнувши перетину із доріжкою Сьєрра-Віктор. Пролітаючи повз ангар технічного обслуговування і базових служб, лайнер піднявся на два десятки метрів над землею й, утягнувши шасі, продовжував стрімко набирати висоту. Діана провела його очима, не вірячи, що такий же елегантний літак — літак, спроектований її батьком, — шістнадцять годин тому став колективною труною для сорока восьми людей.

— Діано… — покликав Марсель з глибини ангара.

Зітхнувши, жінка зайшла досередини.

Вона роззиралась, звикаючи до півтемряви, а тоді ліворуч, на відстані півсотні кроків від розсувних воріт, побачила постаті Марселя і Дениса. Огинаючи тягачі і заправники, Діана заспішила до чоловіків.

У лівій частині ангара (якщо дивитись, стоячи спиною до входу) не було машин чи техніки. На вільному шматку бетону площею приблизно 300 м2 працівники ВЕА розтягнули шматки брезенту, поскладавши на них вилучені з місця катастрофи уламки. На кожен такий фрагмент причепили ярлик із вказівкою того, звідки він узявся і чому його взяли до ангара. Трохи далі, біля північної стіни приміщення, стояли в ряд кілька столів, на яких лежали менші за розміром і в той же час найбільш важливі для розслідування елементи — вцілілі прилади з кабіни, рештки сервоприводів, призначені для управління механізацією крила, тощо.