Жорстоке небо - Страница 68

Поскладавши один на одного, Діана поклала товсті томики собі на коліна. Ноутбук лишився на столі поруч із розкритою сумкою.

— Про те, що сталося з літаком… усе, що знаю на цю мить… розповім у машині. ВЕА не чекатиме. Та перед тим маю дати тобі ще дещо, — відштовхнувшись ногами, Авер’янов відсунув крісло від столу, висунув одну із шухляд і вийняв з неї продовгуватий конверт білого кольору.

Діана загальмовано спостерігала за діями першого віце-президента. Її думки, сумні й тривожні, витали далеко від кабінету.

— Тут дві з половиною тисячі євро, — він зазирнув у конверт, переконуючись, що світло-зелені стоєврові купюри на місці. — Це тобі особисто, на власні потреби. Про ці гроші ти не зобов’язана звітувати. Якщо затримаєшся в Парижі, ну, якщо раптом знадобиться ще, то я пришлю, — і чоловік передав конверт Діані.

Після останніх слів Григорія Діана стрепенулася. «Раптом затримаюся? Що означають слова «раптом затримаюся»?..»

— Скільки триватиме відрядження? — спитала вона вголос.

— Не знаю, — відверто відповів Авер’янов, — залежить від того, як будуть розгортатися справи в Парижі, хоча не думаю, що більше кількох днів, — тут чоловік злукавив: Авер’янов готовий був тримати Діану у Франції стільки, скільки знадобиться.

Діана відвела погляд, думаючи про синів. Чи впорається Гена? Він не раз залишався з малими і непогано справлявся, але зараз йдеться про кілька днів. А що, як він зап’є? А що, як відрядження затягнеться на тиждень? Діана на мить замислилася, чи не відправити малих до мами, і тут-таки відкинула цей варіант. Якщо Софія Борисівна, побувши з онуками повну добу, не повіситься сама, то після повернення дочки з відрядження капатиме на мізки доти, поки Діана сама не вкоротить собі віку у який-небудь жорсткий неприродний спосіб. Крім того, малим не подобалось у бабусі.

Григорій Авер’янов підвівся, підійшов до шафи, дістав пальто й одягнув його. Діана, механічно копіюючи начальника, вдягнула пуховик.

У коридорі, поспішаючи до центральної прохідної заводу «Авіант», біля якої на них чекала службова машина, Авер’янов озвався:

— Справа дуже специфічна, — чоловік говорив тихо й зосереджено. — Рейсом 1419 керував український пілот Радислав Ротко. Він серед тих чотирьох, що вижили в катастрофі. Зараз пілот знаходиться в реанімації Європейського шпиталю ім. Жоржа Помпіду в критичному стані, і лікарі не знають, чи він опритомніє, — Авер’янов зиркнув на Діану, що крокувала поруч, щоб переконатись, що вона слухає і розуміє, наскільки важливо те, що він говорить. — Першим українським літаком, що розбився у Франції, керував пілот з України. Поки що французькі журналісти оминають цей факт, та я гадаю, що це не триватиме довго. Пам’ятай про це і дій обережно. Хай як розгортатимуться події, хай що там випливе під час розслідування, ти маєш бути на нашому боці, на боці… — пауза — …твого батька. Розумієш мене, Діано?

— Так, я розумію, — притискаючи до грудей сумку з ноутбуком, керівництвами та інструкціями, кивала Діана, — розумію, Григорію Макаровичу.

Авер’янов уважно подивився на молоду жінку і, залишившись задоволеним тим, що побачив, узявся спокійніше розказувати про снігопад і про велетенський снігоочисник, який минулої ночі загубився посеред аеропорту Париж-Північ…

27 14 лютого 2013, 12:06 (UTC +2) Гостомель, 25 км на північний захід від Києва

Діані вдалось зателефонувати чоловікові лише з аеропорту, за кілька хвилин до вильоту службового «ААРОНа» до Парижа. Авер’янов привіз її до Гостомеля і відчепився тільки тоді, коли підвів до летовища і переконався, що Діана попростувала в напрямку літака, який чекав з уже прогрітими турбінами. Перед цим вона зателефонувала матері та, намагаючись говорити швидко й стисло, попросила її лишити Даньку на ніч. Після нетривалої суперечки Софія Борисівна погодилась; відтепер Діану було забезпечено косметикою і засобами гігієни від «Avon» до кінця року.

Геннадій відповів після першого гудка.

— Привіт ще раз, — почала Діана.

— Привіт, — у Гениній голові пікірували кулясті блискавки, чоловік з останніх сил старався говорити бадьорим, упевненим голосом. — Якщо ти переймаєшся, чи все гаразд з Артемом, можу заспокоїти: у нас усе чудово, він щойно пообідав.

— Я рада, — без помітного ентузіазму відповіла жінка, після чого рішуче випалила: — Пообіцяй, що не питимеш протягом наступних кількох днів.

— Що?

— Поклянись, що не торкнешся до пива хоча б до понеділка!

— Я не доганяю, — прогудів Гена.

Жінка зітхнула і, спробувавши приховати розгубленість, швидко заговорила:

— Мене відправляють у відрядження.

Гена зразу потверезішав:

— Як? Просто зараз? Куди? У перший же день? — і тут-таки виправився: — Та який перший день? Ти офіційно ще навіть на роботу не вийшла.

— Гено, я не маю часу на балачки. Минулої ночі у Франції розбився наш літак, і мене делегують як члена групи із розслідування причин авіакатастрофи.

— Я бачив новини, — промовив чоловік.

— Це літак мого батька, — надломленим голосом сказала жінка. Про літаки, над розробленням яких працював Родіон Столяр, Діана говорила так, наче вони належали її батьку.

«То й що?» — ледь не зірвалось у Гени з язика. Він вчасно стримався і спитав інакше:

— Тільки не сердься, але який стосунок ти маєш до розслідування авіакатастроф?

Секунду поміркувавши, Діана вирішила розповісти:

— Та реально там немає чого розслідувати. Літак розбився під час посадки через помилку аеропортових служб — влетів у снігоочисник, що стояв на посадковій смузі. Тому з боку АНТК зараз потрібен не так здібний інженер, як хтось, хто знає французьку, ознайомлений з «ААРОНом» і готовий захищати… — вона помовчала і, вагаючись, повторила фразу, вжиту Ревою, — «відбілювати» батьків літак перед французькою пресою, французькими слідчими і французькою публікою. Керівництво концерну вважає, що я найкраще підходжу на цю роль, — з того, як змінився голос дружини, Гена усвідомив, що не він один не поділяє думку керівництва з приводу доцільності вибору представника в слідчій групі. Діана помітно нервувала, боялась, що не впорається. — Мене запевнили, що в Парижі треба буде більше говорити, ніж розслідувати. Тому відряджають мене і програміста, який допоможе з розшифруванням «чорних скриньок».