Жорстоке небо - Страница 67

— Ми з Григорієм Макаровичем вирішили відправити тебе до Франції.

Жінка підняла підборіддя і зацікавлено вигнула брови:

— Для чого?

— Круасанів накупляти, — глумливо чвиркнув Рева; Авер’янов підлесливо гигикнув. — Будеш офіційним представником концерну в слідчій групі, що займається розслідуванням катастрофи «ААРОНа 44».

— Але… — Діана голосно ковтнула слину, задумалась і таки наважилась сказати. — Я ніколи не брала участі в розслідуванні авіакатастроф.

— Я знаю, — безпристрасно зауважив Анатолій Захарович. — Тобі й не доведеться займатись розслідуванням.

— Я вас не розумію.

— І це не дивно, адже ти пропустила нараду, де всім зацікавленим розповідали відомі на цей момент подробиці катастрофи, — Рева бачив, як жінка, що стояла перед ним, густо почервоніла, щоправда, на цей раз не опустивши голови. — Телефоном я тобі розповідав, що ситуація з контрактом між нами й компанією «Франс Континенталь» незрозуміла. Катастрофа сталась не через проблеми з нашим літаком, та, попри це, ми маємо чимало «доброзичливців» у Франції, які тільки й мріють про те, щоб випхати АНТК ім. Аронова із французького ринку. Наскільки я знаю, Європейська агенція авіаційної безпеки вже заявила про перегляд виданої «ААРОНу» ліцензії. Словом, нам не потрібно розслідувати аварію, нам треба відбілювати літак і захищати контракт. Захищати «ААРОН» перед французькою пресою, французькими слідчими і французькою публікою. Ти будеш усміхатись, братимеш участь у нарадах слідчої групи, а потім доповідатимеш нам, куди дме вітер у Парижі, — Анатолій Захарович указав пальцем на Авер’янова. — Оскільки ти не з’явилась на нараду, Григорій Макарович розкаже деталі і надасть необхідну документацію дорогою до Гостомеля.

Діана тільки зараз усвідомила, що її не просто відряджають до Франції займатися тим, чим вона ніколи не займалась, — їй потрібно вирушити негайно.

— Що? — підборіддя задерлося, складка між бровами поглибшала. — Ви хочете, щоб я вилетіла просто зараз?

— Ну, якби ти прийшла вчасно, то, можливо, ще мала б час з’їздити додому, захопити якісь речі, — Рева впер у неї сердитий погляд. — Службовий «ААРОН 44» давно готовий до відльоту, грошима ми забезпечуємо, все необхідне зможеш купити в Парижі. Які проблеми?

— У мене діти, — розгублено кліпаючи, пролепетала Діана. — Я навіть не знаю… не уявляю, як…

— Ти що, мати-одиначка? — фиркнув Рева. — А бабусі з дідусями?

Діана прикусила губу. Навіть якби хотіла, вона не змогла б дати однозначної відповіді.

— Вони не допомагають, не хочуть…

— Тоді нехай за дітьми нагляне чоловік.

— Я ще не залишала їх самих… ніколи, — вона говорила, не відпустивши губу, через що слова злиплись у безформну купу.

— Ти відмовляєшся? — Захарович виклично звів брову. Діана подивилась на нього, не відчуваючи ненависті. Обличчя було зжовклим, темні кров’яні плямки на шкірі набули фіолетового відтінку. Попри пафосні, подеколи знущальні репліки, Анатолій Рева виглядав затурканим і зломленим старцем. Жінка не знала, що весь учорашній день Рева дико пиячив, а потім цілу ніч не спав. — Якщо відмовляєшся, то так і скажи, не соромся. Просто врахуй, що після цього тобі доведеться шукати нову роботу.

Діана переступила з ноги на ногу і, дратуючись, що не має часу все продумати, здалася:

— Я їду сама?

— Ні. З тобою летить програміст. Як там його? — Рева наморщив лоба, згадуючи.

— Денис, — підказав Авер’янов.

— Ага, Денис. Він, наскільки я розумію, вже у Гостомелі?

— Так, — сказав Авер’янов.

— Тоді, гадаю, вам також час вирушати…

Жінка майже не чула чоловіків. У грудях кипіло від образи через те, як з нею говорив Рева, через те, що він згадав, але не сказав жодного доброго слова про її батька, через те, що вона не знала, куди подіти Артема й Даню, й узагалі не уявляла, як хлопчаки проживуть без неї протягом кількох днів.

Яка Франція? Яке, у біса, розслідування? Вона не пригадувала, як виглядає зсередини кабіна «ААРОНа 44»! Вона осоромиться сама, зганьбить пам’ять батька і повернеться ні з чим!.. І в той же час понад мінливою образою розросталось нове відчуття — щось гаряче, затяте, щось таке, чого вона саме не розуміла, але чим однозначно пишався б її татко, — і Діана зціпила зуби, втримуючи під повіками невчасні сльози.

26 14 лютого 2013, 11:24 (UTC +2) Серійний завод «Авіант», Київ

— Цією карткою розраховуватимешся за готель, сніданки, обіди та вечері, а також за таксі, якщо вони прийматимуть картки. Чеки зберігай, — Григорій Авер’янов підсунув Діані вкладені в прозорий файл документи. — Ось документи про відрядження і підтвердження того, що АНТК ім. Аронова доручає тобі представляти концерн і брати участь у слідчих діях у складі слідчої групи, сформованої ВЕА, — схиливши голову, росіянин глипнув на жінку. Тихо спитав: — Ти хоч знаєш, що таке ВЕА?

Діана заперечливо замотала головою. Авер’янов зітхнув.

— Це французьке бюро, мета функціонування якого — розслідування авіакатастроф на території Франції, а також укладання різних директив щодо безпеки цивільної авіації. Повна назва така довга, що самі французи її не пам’ятають, а скорочена — ВЕА.

— Зрозуміло.

По тому Авер’янов перейшов до купки папок, посібників та мануалів, складених на краю стола.

— Я також відібрав документацію, що може знадобитись тобі або слідчим з ВЕА під час розслідування, — він узявся зачитувати назви посібників, складаючи їх перед Діаною. — Ось Керівництво з льотної експлуатації «ААРОНа 44»; Технічний довідник по «ААРОНу» з кресленнями основних агрегатів (бажано, дуже його не афішувати); Інструкція з догляду та заміни двигунів Д-436-44; Керівництво з льотної експлуатації «ААРОНа 44» англійською мовою; Керівництво з льотної експлуатації французькою мовою, — Григорій знав, що часу в них обмаль, а тому просто пересунув решту документації на край столу: — Забирай усе, переглянеш у літаку. На ноутбуці всі документи збережено в цифровому вигляді.