Жорстоке небо - Страница 17

Пролунав дзвінок. Від несподіванки Ноель гикнув і подивився на мобільний телефон, який не випускав з рук протягом останньої години. Екран мобілки лишався темним. Француз насупився, та після другого дзвінка, який ударив відразу після першого, збагнув, що сигнал долинає збоку. Деренчав причеплений до стіни ліворуч від входу службовий телефон. Ноель підійшов і зняв трубку.

— Алло…

— Алло! Алло-о! Ноелю, це ти?

Леґрас — єдиний, хто лишився в ангарі. Його колеги працювали надворі, поливаючи літаки, що готувались до відльоту, рідиною проти обледеніння і заправляючи пальним ті, що стояли біля терміналів.

— Так.

— Це Робер Паск’єр. Знаю, знаю, що твоя зміна закінчується, але мушу, ти сам бачиш, що робиться з погодою, просити тебе попрацювати понаднормово.

— Так, — загальмовано відповів темношкірий француз. Він чув начальника, сприймав усе, що той говорив, але з-перед очей Ноеля не сходило обличчя Свєтлани, котра от-от дійде до оргазму.

Із трубки посипались слова:

— Нарешті маєш можливість побавитись своєю іграшкою, — зрозуміло, що аеропорт потребував послуг снігоочисника лише тоді, коли йшов сніг. Крім розчищення смуг і руліжних доріжок, до обов’язків Ноеля Леґраса належало підтримання аеропортової техніки, «розквартированої» в ангарі технічного обслуговування і базових служб, у робочому стані. Влітку Ноель, окрім догляду за технікою, займався доправленням на лайнери таць із їдлом та напоями, але загалом ні протягом літа, ні навіть упродовж зими роботою завалений не був. — Запускай і виводь з ангара «Øveraasen». Маєш якнайшвидше розчистити смугу 04L-22R. Зауваж: смуга 04R-22L у цей час працюватиме: на неї приземлятимуться літаки. Коли виїдеш на Джульєт, зупинись і зв’яжися з диспетчером, хай проведе тебе, щоб не заважати лайнерам, які рулитимуть до терміналів.

Француз отупіло мовчав, відчуваючи, як жук, що засів під тім’ям, нервово перебирає лапками.

— Ноелю, агов! — витримавши паузу, рявкнув Паск’єр. — Ти мене чуєш?

— Так… е… так, месьє Паск’єр.

— Там роботи хвилин на сорок, але постарайся, ну… хоча б за двадцять п’ять хвилин. Зможеш?.. Чорт забирай, ти чуєш мене чи ні?!

— Чую, месьє Паск’єр!

Ноель Леґрас помалу прокидався. Недарма кажуть, що робота (саме робота, а не час) — найкращий лікар. Закоханий чи ні, у шмарклях чи без них, Ноель осягав покладену на нього відповідальність і намагався струсити заціпеніння, яке скувало м’язи.

— Тоді воруши поршнями, йолопе, у нас критична ситуація!! — проричав Паск’єр.

Крик подіяв.

На ходу натягуючи формену куртку, Ноель спустився з рампи і дістався велетенського норвезького снігоочисника «RS 400»; машина важила 12 тонн, майже як три слони. Француз пересувався швидко, але все ще діяв механічно, немов сонна муха, не розуміючи сенсу своїх рухів. Забравшись до кабіни колосального «Øveraasen», він сів за кермо і крутонув ключ запалення. Дизельний двигун «Mercedes Benz Arctos», на колісній базі якого працював снігоочисник, обізвався вмить. Запрацював обігрівач, напомповуючи кабіну гарячим повітрям. Ще за півхвилини грізна машинерія, ощирившись підсвіченим фарами сталевим грейдером, неквапно виповзла з ангара.

І тільки тоді до Ноеля дійшов зміст начальникових слів: «У нас критична ситуація!» Перед ковшем простягалось широченне снігове поле, лиш де-не-де поцятковане маркерами доріжок для маневрування та розмитими плямами на місці габаритних ламп (їхнє світло ледь пробивалось крізь замети). У цей час у повітрі творилось щось неймовірне. Сніг більше не падав. Здавалося, що він пер звідусіль — згори, знизу, зліва, справа. За лічені секунди сніг обгорнув довжелезний снігоочисник липкою сніжною шубою. Ноель озирнувся через плече. Вивіску «MAINTENANCE & BASE FACILITIES» над в’їздом до ангара вщент засипало снігом.

Будь-якого іншого дня француз, напевно, лайнувся б, висловлюючи своє враження від побаченого. Або хоча б присвиснув. Але не сьогодні. Ноель Леґрас обвів аеропорт тьмяним поглядом і… промовчав. Почервонілі від утоми очі нагадували олов’яні протези, вставлені в порожні очниці: майже не рухались. Прогріта атмосфера кабіни породжувала асоціації з гнилим повітрям у кімнаті для відпочинку, і Ноель згадав Свєтлану. Русява голівка дівчини виступила на перший план. Жук заворушився, кромсаючи гострими лапками й так пошматований ревнощами мозок. «Свєта… Свєта… Свєта… Свєтлана…»

Француз повернув кермо ліворуч, на автоматі спрямувавши снігоочисник до виїзду на доріжку J. Посеред доріжки, схаменувшись, він опустив ківш і підвісну щітку, що оберталась із максимальною швидкістю 720 об/хв; відтепер «Øveraasen» лишав за собою шестиметрову смугу чистого асфальту.

Через погану видимість й одурманливі думки про віроломну слов’янку Ноель проґавив виїзд на Браво — магістральну руліжну доріжку, що простяглась паралельно смузі 04L-22R уздовж усього аеропорту. Він вихопив із заметілі жовте світлове табло, яке попереджувало про перехрестя, тільки тоді, коли половина ковша вже висунулась на доріжку Браво. Заскрипіли гальма, важко пирхнув компресор. «Øveraasen» спинився.

Сигнальне табло складалося з трьох секцій. Крайні ліва та права секції були призначені для позначення виїздів на Браво; у центральній секції — вміщено стрілку-вказівник на верхній правий кут секції і підпис «SP» — виїзд на доріжку Сьєрра-Папа. Половину центральної й усю праву секції повністю заліпило снігом.

Леґрас роззирнувся. Далеко позаду аеропортовий тягач буксирував літак «Airbus A319» компанії «Air Berlin» назад до термінала. Попереду нікого не було. Ноель спробував згадати, що наказував начальник. Куди їхати? Яку смугу розчищати? Думки плутались, образ Свєтлани, що стовбичив перед очима, заважав сконцентруватися.