Жорстоке небо - Страница 16

Для Ноеля роман починався як зазвичай — ніщо не віщувало біди. Протягом першого тижня Свєту трясло від хоті, коли вона бачила темношкірого француза оголеним. Ноель звик до того, як на його тіло — особливо на причандали, котрі в ерегованому стані білоруска не могла обхопити поставленими одна на іншу долонями, — реагують білошкірі європейки. Він дарував насолоду і сам насолоджувався, очікуючи, що з дня на день невисока слов’янка з великими сірими очима «підсяде» на нього, закохається без задніх ніг і благатиме щоночі, щоб він дозволив погицати на його прутні. Втім, цього разу все обернулось інакше. Ноель недооцінив силу її темпераменту, потаємну принадність, що виявлялась не зразу і не зовнішньо. Зовні Свєтлана нічим особливим не вирізнялась. Побачиш таку на фотографії — навіть погляд не затримаєш. Зате коли починала говорити чи сміятись, дівчина змінювалась на очах: від неї, здавалося, розходилось невидиме силове поле, що захоплювало й притягувало всіх чоловіків у радіусі ста метрів. Свєта була розумною, харизматичною, з почуттям гумору. Крім того, непогано заробляла (чи не вдвічі більше за Леґраса, що працював пересічним водієм снігоочисника в аеропорту Париж-Північ), а це означає — була незалежною. Попри це, вона була цілковито розкутою в ліжку… Небавом Ноель збагнув, що це не Свєта обертається на його орбіті, а він сам, наче цепом прив’язаний, немов пійманий атомом електрон, крутиться довкола сіроокої харизматичної білоруски.

Пройшло якихось три тижні, і Ноель Леґрас почав ловити себе на думці, що не може досидіти до кінця зміни, марячи про те, щоб якнайшвидше вскочити у старенький «Рено» і помчати на квартиру до Свєтлани (зважаючи на те, що житло Ноеля було відчутно меншим і завжди брудним, француз лишався ночувати в просторій, по-сучасному обставленій квартирі білоруски). Секс щодня ставав тривіальнішим — Свєту більше не трусило від одного погляду на довжелезний чорний член, вона стогнала менше й рідше, хоча це дивним чином ще дужче прив’язувало Ноеля до слов’янки: він хотів, щоб було, як раніше, хотів, щоб до партнерки повернулось те первісне бездумне обожнювання.

Далі — гірше.

Новікова була вихідцем із неблагополучної східноєвропейської країни, її не цікавило ніщо й нічого, крім кар’єри та фінансового успіху. Вона насміхалася з Ноелевого «Рено» 1998 року випуску, зрідка кепкувала з його малопрестижної роботи. Хлопець знічувався: для француженок не мало ніякого значення, скільки він заробляє, зате перед білорускою француз почувався наче школяр, що не вивчив уроку. З часом бідолашний Леґрас виявив, що його подруга готова на все заради службового підвищення. Абсолютно на все! Кілька разів він бачив, як Свєтлану підвозили додому чоловіки на дорогих авто, «Mercedes’ах» чи «BMW», і не знав, що про те думати.

Півтора тижні назад, віддихуючись у ліжку після чергової безпристрасної ночі, Ноель спробував зав’язати відверту розмову, викласти все, що його бентежить, одначе Свєта відразу осмикнула хлопця, шокувавши заявою про те, що ні до чого, крім сексу, у стосунках не прагне. Леґрас отетерів, але промовчав. Ще кілька місяців тому такі слова викликали б радість. Нині вони підштовхнули його до краю глибоченної прірви, на дні якої чорніло щось слизьке, холодне й абсолютно незнайоме Ноелю — депресія.

Тиждень тому Ноель відчув, що безповоротно втрачає контроль над ситуацією. Свєта вперше відмовилась від сексу, а наступного дня ніби ненароком зауважила, що її підвищили і невдовзі вона переїжджає до Реймса, де працюватиме в головному офісі французького відділу «ArcelorMittal». Земля захиталася під дебелим французом.

Чотири дні вони не бачились. Учора ввечері Ноель не витримав і першим потюпав до Свєтлани миритися. Вона була вдома (він бачив світло у вікні її квартири), але не відчинила. Хлопець стояв під дверима під’їзду і тиснув на кнопку дзвінка, поки не заболів палець, але зрештою, ледь не плачучи, був змушений відступити. Як на лихо, біля під’їзду стояв невідь-чий здоровенний «Cadillac» — машина, якої раніше ніколи не було на подвір’ї. Згодом світло згасло.

Ноель Леґрас ніч не спав, уявляючи, як білоруска виробляє з якимсь старим пердуном з «ArcelorMittal» усе те, що кілька днів тому робила в ліжку з ним.

Прийшовши зранку на роботу, він узявся надзвонювати Свєтлані: впродовж першої половини дня набрав номер її телефону не менше двох десятків разів. Новікова жодного разу не відповіла, а після десятого чи одинадцятого дзвінка вимкнула телефон — механічний голос у трубці байдуже повідомляв, що абонент тимчасово знаходиться поза зоною досяжності.

Саме через це Ноель метався кімнатою для відпочинку, немов дикий звір у клітці, згинаючись під тиском невидимого світла.

«Свєта… Свєта… Свєтлана…» — слов’янське ім’я, котре попервах так важко було вимовляти, ні на секунду не йшло з голови. З періодичністю раз на три-чотири години відчай переброджував у лютощі — Ноель думав, що пошматує дівчину, щойно побачить її, уявляв, як душитиме її власними руками, наче осатанілий Отелло Дездемону, налягаючи всім тілом, притискаючи білоруску до ліжка, на якому вони стільки разів кохалися, втім… гнів не тривав довго. Картини розправи змінювались видінням того, як Свєтлана, пустотливо пирскаючи, обціловує його безволосі груди і рельєфний живіт, або як вони, обнявшись, сидять у кав’ярні на березі Сени, спостерігаючи, як перші грудневі сніжинки лягають на бруківку і дорожній асфальт. У такі моменти Ноелю здавалося, що згори вниз по тілу, зминаючи на шляху легені, опускається ліфт; його груди стискало, причому так, що хлопець ледве міг дихати, і бідолаха з гіркотою усвідомлював: якщо раптом, з невідомо якої причини, Свєтлана Новікова здумає завітати до нього на роботу, він гепнеться на коліна в той момент, коли помітить її, і благатиме дівчину не йти, не покидати його.