Жорстоке небо - Страница 140

140

— Менше за шість секунд… — уголос промовила вона. — Що за чорт?!

Чайник засвистів, і Діана, скрикнувши, підскочила на місці. Вона метнулась до плити, відставила чайник і, забувши про чай, побігла назад до комп’ютера. Вона сама пригадувала, як, аналізуючи файл 1419.docx уперше, відзначила, що наказ Радислава (тоді вона вважала, що він збігається в часі з переведенням важелів тяги у злітний режим) від моменту зіткнення відділяє приблизно шість секунд. Згідно із розшифруванням розмов у диспетчерській, поданого у файлі PNN_ATC_Tower.docx, ті ж самі події розділяло дев’ять секунд.

Діана зазирнула у вікно з файлом 1419.docx, відшукала рядок із наказом Радислава і скопіювала в буфер обміну час, коли він прозвучав. Повернулась назад до стенограми розмов у диспетчерській, вставила скопійований рядок поряд із передостанньою фразою і порівняла числа:

22:04:13.98

22:04:10.98

Обличчя Діани потемніло. Серце на мить зупинилося, а потім під горлом зародилось і поповзло вниз до живота дивне відчуття — наче гострий кіготь роздирає грудну клітку. Вона вражено роззявила рота. Значення часу для однієї і тієї ж фрази у різних розшифруваннях відрізнялось рівно на три секунди!

Стиснувши губи так сильно, що шкіра довкола них стала схожою на сиру глину, Діана запустила табличний редактор Microsoft Excel. Гарячкуючи і тому часто промахуючись, вона вибирала із текстових файлів фрази, що повторювалися в обох записах, переносила їх у щойно відкриту книгу Excel, а в колонки з боків копіювала відповідні дані часу: зліва — взяті із ЦФР, цифрового фіксатора розмов у кабіні пілотів, справа — витягнуті зі стенограми розмов у центрі управління повітряним трафіком.

Закінчивши, Діана зблідла так, що скидалася на витягнутого з води потопельника. Таблиця вийшла невеликою.

Час з ЦФР Фраза Час з ЦУПТ 22:03:22.33 ДЧ: 1419, підтримуйте висоту. 22:03:19.40 ДЧ: За моїми даними, опускаєтесь нижче від глісади. 22:03:23.89 22:03:31.51 КЕ: Диспетчерська, все під контролем, набираємо. 22:03:28.53 22:03:37.66 КЕ: Сильна бовтанка. 22:03:34.57 22:03:43.85 ДЧ: 1419, вас зрозумів. Продовжуйте посадку. 22:03:40.81 22:04:11.22 Звуковий сигнал у кабіні. 22:04:11.31 ДЧ: Континенталь 1419! Набирайте! Набирайте висоту! 22:04:08.36 22:04:12.38 КЕ: Е-е… 22:04:09.39 22:04:13.98 КЕ: На друге коло! Злітний ре… 22:04:10.98 22:04:19.78 Закінчення запису розмов у кабіні. ДЧ: О, Боже… 22:04:20.27

Усі події зміщено — повсюди відповідні значення часу різнились на три секунди. ТРИ СЕКУНДИ! Єдиною спільною точкою для обох розшифровок був момент зіткнення.

У чому причина? Діана опиралась, не бажаючи замислюватись над цим запитанням, оскільки боялась укотре розчаруватися. Що це? Розбіжність між годинниками на землі та на борту літака? Сумнівно, бо тоді час, що відповідає зіткненню «ААРОНа» зі снігоочисником, також відрізнявся б. Що ще? Помилка під час розшифрування? Ще менш правдоподібно.

— Фак… — немов замороженими губами, витиснула Діана.

Відкривши одну з намальованих в AutoCAD’і схем, жінка цілу хвилину дивилась на неї, відмовляючись повірити в очевидне. За три секунди, йдучи із нормативною швидкістю приземлення 66,7 м/с, «ААРОН 44» пролетів би трохи більше двохсот метрів. І приблизно двісті метрів розділяли справжню та нормативну точки приземлення. Реальна траєкторія (якою її уявляла Діана, оперуючи даними із ЦФР) повністю збігалась із нормативною, якщо лайнер «відсунути» на три секунди назад у часі.

Голова затріщала від різкого болю, який виник раптово, спалахнув, наче лампочка від натиску невидимої кнопки на тілі. У мозку, гудучи, немов розсерджені джмелі, штовхалися уривки фраз…

(…не йде!)

(що?)

(скільки їм не вистачило часу?)

(дві-три секунди)

(якби Радислав помітив «Øveraasen» на три секунди раніше, затримка в реакції мала б вирішальне значення, а так…)

Діана повернулась до таблиці в Excel і глянула на рядок із підписом «Звуковий сигнал у кабіні». На записі із центру управління повітряним трафіком сигналу, звісно, не чути, зате тепер вона могла приблизно вирахувати момент, коли він пролунав насправді з огляду на нещодавно викрите зміщення. Діана відняла від 11,22 три секунди й отримала 22:04:08.22. Отже, Метью Ріґґсон дав повний газ за дванадцять секунд до зіткнення, після чого цілих п’ять секунд двигуни працювали в холостому режимі!

Зі шматків пазла в одну мить постала чітка й зрозуміла картинка. Діані перехопило подих. «Боже, як усе просто!» — подумала вона, а тоді, видавши горлом нечленороздільний, схожий на виття звук, підхопилася з крісла, взяла до рук мобілку і, відшукавши в контактах телефон Марселя Лакруа, зателефонувала французу.

З динаміка линули довгі гудки. Діана металася поміж стін великої кімнати, наче звір, замкнений у клітці. «Їх можна було врятувати! 49 людей залишилися б живими, якби літак перед тим, як випускати на ринок, довели до пуття!»

Невдовзі французький слідчий підняв трубку.

— Хто мав доступ до самописців? — без привітань і прелюдій випалила Діана.

— Чудово, — невдоволено пробурчав Марсель. — Знову за своє? Ще не вгомонилася?

— Хто — мав — доступ — до самописців — після того, як їх перенесли до офісу ВЕА?! — (Марселю здалось, що Діана не слова промовляє, а кидається в нього цеглинами).

Він зітхнув і заговорив тоном, яким спілкуються із душевнохворим родичем.

— Ну, гаразд: я, Даніель Монін, Жан-Поль Троде, виконавчий директор агенції, але я сумніваюсь, що він заходив подивитися на «чорні скриньки», начальник лабораторії, плюс двоє-троє лаборантів. Усе.

140