Жорстоке небо - Страница 141

141

«Одні французи», — незадоволено відзначила Діана.

— Чи міг хтось потрапити до штаб-квартири вашої агенції ззовні?

Марсель пирхнув:

— Це неможливо. Ти сама бачила: будівля під охороною, всі замки електронні.

Діана злякалась, подумавши, що намацана ниточка (та де там ниточка — справжній причальний гайдроп!) може вислизнути з рук.

— Хто міг бачити, торкатися чи відкривати ЦФР, окрім слідчих і працівників ВЕА? — у відчаї запитала вона.

— Ніхто, — француз відповів, не задумуючись.

— Fait chier! — спересердя вилаялась Діана.

— А що сталося? Досі віриш, що запис розмов у кабіні підроблено? — він промовляв із сарказмом, відверто насміхаючись, та зненацька інтонація змінилась: — Хоча…

— Що?

— Я згадав, хто ще мав доступ до бортових самописців.

— Хто? — Діана пожвавилася.

— Діано, подумай сама, ти його чудово знаєш, — тихо проказав Марсель.

— Не розумію, ти… — і тут вона збагнула. — От чорт! — як же все просто. І якою сліпою вона була.

ДЕНИС.

Не попрощавшись, не промовивши більше жодного слова, Діана припинила розмову. Стискаючи кулаки, вона продовжувала міряти кроками кімнату. У голові тріщало так, наче там зіштовхувались айсберги. Чи знає про часове зміщення в записі розмов у кабіні пілотів її хрещений? Якщо так, то це означає, що він увесь ранок пудрив їй мізки, а Рева має намір зам’яти, втаїти той факт, що через злочинну халатність працівників концерну загинуло півсотні людей, по суті, намагається прикрити ненавмисне вбивство. А якщо ні? Навряд чи Олексій Рудик чув запис переговорів між пілотом рейсу 1419 і диспетчером. Що тоді робити їй? Розповісти про зміщення в часі хрещеному? Це нічого не дасть — ні він, ні Рева, ні будь-хто інший з АНТК ім. Аронова не погодиться вжити заходи, які зашкодять іміджу концерну. Як там казав її хрещений? «Пустивши проект на дно, людей не повернеш». Діана згадала неочікувану смерть Радислава Ротка і відчула напад паніки. Що як інтуїція не обманює її, і Радислава підступно вбили? Вона пришвидшила кроки, у горлі запекло. «Що робити? Що робити?» Звернутись у міліцію? Самій смішно. Зателефонувати і крок за кроком пояснити все Марселю Лакруа? Але… Діана заклякла посеред кімнати, втупивши погляд у стіну… серед працівників концерну, які виявили злочинну недбалість, був її батько. Він намагався притримати запуск «ААРОНа» в серійне виробництво, але кого це цікавитиме під час слідства? Померлий керівник проекту — це ідеальний кандидат на цапа-відбувайла. На Родіона Столяра чіплятимуть усі мислимі й немислимі недоліки в конструкції «сорокчетвірки», а вона нічого не зможе вдіяти.

Діана в розпачі обхопила руками голову.

Телефон у кулаку завібрував, налякавши її. Вона подивилась на екран. Незнайомий номер. Спохмурнівши, піднесла мобілку до вуха.

— Алло.

— Діано, привіт! Це Денис, — пауза. — Програміст. Пам’ятаєш, ми разом літали до Франції?

Щелепа відвисла. Діана двічі стулила й розтулила рота перед тим, як відповісти:

— Звісно, пам’ятаю.

— Я мушу з тобою поговорити.

Вона не впізнавала його голосу. Денис Плюйко розмовляв, немов хворий на малярію під час найстрашнішого нападу.

— Про що? — обережно запитала жінка. Її голос зрадливо тремтів у такт скаженому серцевому ритму.

— Про… — програміст застогнав. (Господи, що з ним таке, — подумала Діана). — Ти чула про смерть пілота?

— Так, — тепер вона сама ледве стримала стогін. Хлопчина наче читав її думки.

— Я… те розслідування… ну, катастрофа… там все не так, як здається, — він знову застогнав; Діані здалось, що програміст говорить, стримуючи ридання. — Не можу говорити телефоном, — зашепотів він. — А мені треба порадитись. Дуже. Хоч із кимось. Чуєш? Будь ласка, Діано. Я повинен усе розповісти.

Двічі запрошувати не було потреби. Діана враз повернула самовладання. «Here’s the plan, — зметикнула вона, — поговорю з програмістом, а далі придумаю, як діяти».

Злегка скривившись, вона торкнулась немитого волосся.

— Давай зустрінемось, але трохи пізніше. Я зараз неготова.

— Коли?

— Твоя історія потерпить, скажімо, до… — Діана зиркнула на настінний годинник, 10:38, — …до першої.

— Добре, — Денис ніби теж заспокоївся, хоча голос не перестав потріскувати, наче поламаний двигун.

— Де зустрінемось?

— Давай на площі Перемоги, біля входу до універмагу «Україна», — запропонував він. — Устигнеш до першої? Я тут поряд живу, на Коцюбинського.

— Домовились, — погодилась Діана. — 13:00, перед входом до універмагу «Україна», — і, відкинувши мобілку, помчала до ванної.

Розділ VII

66 22 лютого 2013, 10:44 (UTC +2) Серійний завод «Авіант», Київ

— Ти куди це намилився? — Григорій Авер’янов перестрів Шафіна на виході до службової стоянки під головною офісною будівлею концерну «Аронов». Дем’ян тримав перед собою велику картонну коробку, вщент наповнену документами і різним дріб’язком з його кабінету. Було помітно, що невисокий Шафін ледве втримує її в руках.

— Я звалюю, — тихо, але твердо промовив він.

Штучна посмішка згасла, припухлі губи Авер’янова стулились, сховавши жовтуваті зуби. Судячи з розміру картонної коробки, а також з того, скільки в ній було документів, Дем’ян звалював назавжди.

— Куди? — Григорій перегородив дорогу й уп’явся налитими кров’ю очима у Шафіна.

— Лечу у вирій, — Дем’ян стримано посміхнувся і витримав погляд.

— Я забороняю, — зашипів росіянин.

Шафін уперся коробкою в живіт Авер’янову і спокійно проказав:

141