Жорстоке небо - Страница 122

122

«Можливо, пілоти не бачили смуги?» — подумала Діана.

Безглуздя! Якщо лайнер опускається нижче за висоту прийняття рішення і пілот не має візуального контакту зі смугою, посадку ультимативно скасовують — літак набирає висоту і вирушає на запасний аеродром. Якби видимість була настільки поганою, що з висоти 30 метрів обидва пілоти не бачили сигнальні вогні смуги, вони б не опускались нижче за ці 30 метрів. Принаймні Метью Ріґґсон не доповідав би з такою впевненістю про кількість метрів до приземлення.

Чому тоді в кабіні все спокійно? Діана відзначила, що на ту хвилину, коли Радислав Ротко скомандував набирати висоту (час — 22:04:13.98), «ААРОН 44» залишив за собою ПІВКІЛОМЕТРА смуги і все ще знаходився на висоті 10 метрів, а мав би вже котитись по землі. Розуміючи, що змарнував перший захід, Радислав Ротко мусив би і без снігоочисника набирати висоту, скеровуючи літак на друге коло, натомість він продовжував посадку. Чому? Як таке може бути? Пілот не міг пролетіти чверть посадкової смуги і не знати про це.

Щось не так. Щось конкретно не клеїлось. Підозри про навмисне ушкодження ЦФПД більше не здавались Діані вульгарними та безпідставними.

Вона запустила Winamp і ще раз прослухала аудіозапис розмов у кабіні.

«Чорт забирай, вони ж не ідіоти!» — спохмурніла вона. Якщо Ротко говорить про те, як вони з Ріґґсоном питимуть каву в залі для відпочинку, то це означає, що із заходом усе добре; означає, що вони бачать, куди сідають; означає, що літак тримається глісади, впевнено прямує до визначеної точки торкання. А цього не може бути, цього просто не може бути…

Діана відчула ще більшу потребу поговорити з пілотом.

Подивившись на годинник, який невідомо як зберігся під час звірств Грубодупенка, вона почала готуватись до відльоту.

52 19 лютого 2013, 11:38 (UTC +1) Париж, Франція

Простоявши півгодини на холоді неподалік Porte de Sèvres, міських воріт у південно-західній частині 15-го округу Парижа, Карий нарешті придумав, як непомітно прошмигнути до приміщення HEGP — Європейського шпиталю ім. Жоржа Помпіду. Він згорнув скачану з Інтернету і роздруковану схему приміщення, де лежав Радислав Ротко, порвав її на дрібні шматки і викинув у найближчий смітник.

Сьогодні зранку пілота перевели з реанімації до звичайної палати, що певною мірою спрощувало завдання. Та, попри це, Карий розумів, що провернути справу, не наслідивши, не вдасться. Принаймні на одній зі шпитальних камер спостереження засвітиться його потилиця, а ще його може помітити чергова медсестра. Водночас іншого вибору не було. Карий не мав часу, щоб дбайливо підготуватись, вигадавши безвідмовний план. Найбільшою була проблема із дозуванням рицину: убивця добряче намучився, доки дібрав таку дозу, яка точно вб’є Ротка, але яку поліція не зможе виявити в крові бідолахи. Карому не вдалося підшукати речовину, яка не залишає слідів в організмі: кучерявий блазень з Києва, котрий «замовив» пілота, жахливо поспішав. Карий міг скористатися ще кількома препаратами, що спричиняють серцевий напад, проте розумів, що вбивство в такий спосіб не є на 100 % гарантованим: Радислав Ротко порівняно молодий, та ще й лежить в одній із найкращих клінічних лікарень світу — він може вижити під час нападу. Він майже напевно виживе. Через це Карий мусив вдатись до простішого, а відтак, більш ризикованого методу.

У літаку дорогою з Києва до Парижа Карий замислювався над тим, чому погодився на такий ризик, і не знаходив відповіді. Причина — не в грошах, гроші йому не потрібні. Може, після смерті Антона він хоче, аби його впіймали? Карий криво посміхнувся. І що тоді? Наче за ґратами йому полегшає.

Чоловік прокрутив у голові маршрут до палати Ротка. Він зайде до центрального холу як відвідувач, на одній зі сходових клітин залишить верхній одяг і вижидатиме, доки жертва залишиться в палаті сама. Карий міг би роздобути лікарський халат, але розумів, що це лише приверне до нього зайву увагу, оскільки в медперсоналу HEGP халати специфічного кольору та крою, а тому дібрати аналогічний — знову ж таки, за ненаявності часу й поспіх — було нереальним. Насамкінець він покине будівлю через чорний хід, яким прибиральники виносять сміття. План був дірявий, наче сир, і примітивний, як одноклітинні організми, хоча Карий не здивується, якщо все спрацює. Зазвичай саме такі стрімкі й напівбожевільні задуми найлегше втілити в життя.

Але не зараз. Пізніше. Ближче до вечора.

Піднявши комір шкіряної куртки, Карий роззирнувся, шукаючи яку-небудь харчевню. Він змерз і зголоднів — як завжди перед вбивством.

53 19 лютого 2013, 13:54 (UTC +2) По дорозі до аеропорту Бориспіль, Київ

Спалахнуло зелене світло, і машина, рвонувши з місця, вискочила на Бориспільське шосе. Таксист розганяв автомобіль, зайнявши крайню ліву смугу. Діана переглядала сумку, перевіряючи, чи нічого не залишила вдома. Все на місці; основне — цього разу вона не забула випустити на вулицю Грубодупенка. Котяру чекають кілька холодних днів, та все ж це краще, ніж сидіти голодним у замкненій квартирі.

За вікном пропливали низькі лютневі хмари.

Задеренчав телефон. Таксист скоса зиркнув на пасажирку у дзеркальце заднього вигляду. Діана дістала мобілку і побачила, що телефонує Марсель. Перед тим як відповісти, завагалась, вирішуючи, чи варто розказувати французу про свої відкриття і неув’язки в розшифруванні розмов у кабіні рейсу 1419. Надумала не поспішати. Можливо, що вона щось нафантазувала і, виклавши підозри, виставить себе цілковитою дурепою. Ймовірно, Радислав Ротко легко пояснить усі протиріччя, вмить розвіявши її сумніви.

122