Жорстоке небо - Страница 121

121

Схема ставала більшою:

Діана не була відмінницею в університеті, та, попри це, зростаючи в сім’ї авіатора-фанатика, змалечку засвоїла багато основоположних авіаційних істин. Родіон Столяр нерідко брав доньку із собою на аеродром у Гостомелі, де катав на ще не запущених у серію, але уже достатньо протестованих літаках ДП «Аронов». Перебуваючи в повітрі, Родіон бурхливо описував кожен етап польоту, коментував найменший рух усіх робочих площин на крилі, випуск шасі, зниження над аеродромом і посадку. Зокрема, Діана знала, що всі пасажирські літаки задля пом’якшення контакту зі смугою опускаються до точки торкання під дуже гострим кутом — 3°. Загалом під час зниження літак повинен торкнутися землі перед двома широкими поздовжніми рисками, розташованими на відстані тисячі футів (приблизно триста метрів) від торця посадкової смуги. Для того щоб приземлитись у зазначеній точці, літак має пролетіти над торцем смуги на висоті п’ятнадцяти метрів, не вище і не нижче, — це аксіома.

Діана подивилась на щойно намальовану схему посадки рейсу 1419. Пролітаючи над торцем смуги 22L, «ААРОН 44» знаходився на висоті щонайменше двадцяти семи метрів!

Серце пришвидшено закалатало. Ось воно!

Чому Ротко вів літак настільки високо?

Діана передивилась розрахунки і переконалась, що помилки немає. Єдиним «слабким місцем» обчислень було значення швидкості заходу на посадку. Діана припустила, що вона становить 240 км/год, або 66,7 м/с, але насправді не знала, з якою швидкістю Радислав Ротко заводив «ААРОН 44» на посадку. Якщо швидкість відрізнялась від нормативної, то це означає, що всі розраховані нею відстані на схемі також будуть іншими.

От тільки наскільки іншими?..

Діана створила в AutoCAD’і новий графічний документ, у якому нашвидкуруч накидала просту систему координат. Вісь абсцис відповідала довжинам вздовж осі посадкової смуги, вісь ординат — висоті над смугою (масштаб на осях відрізнявся, та це не впливало на те, що вона хотіла зобразити). Спочатку жінка взяла дві точки з відомою висотою — двадцять і сорок метрів — із власних розрахунків для швидкості приземлення 240 км/год і відклала їх на графіку. Сполучивши точки прямою лінією, вона отримала реальну траєкторію зниження «ААРОНа 44». Лінія перетинала вісь ординат у точці, що відповідала висоті 27 метрів; за такого зниження літак мав би приземлитися на відстані більше 500 метрів від торця смуги, а це, зважаючи на складні погодні умови, загрожувало катастрофою — Ротко міг не встигнути зупинити літак до кінця смуги.

По тому Діана штриховою лінією накреслила нормальний захíд на посадку — такий, яким він мав би бути згідно з нормативними документами. Ця лінія пролягала паралельно попередній (траєкторії приземлення за швидкості 240 км/год) і перетинала вісь ординат на висоті 15 метрів.

У такому разі «ААРОН 44» торкнувся б землі якраз там, де потрібно, — за кілька метрів від широких поздовжніх смужок білого кольору. Різниця між траєкторіями здавалась величезною: за «нормативного» приземлення «ААРОН 44» пройшов висоту 30 метрів на відстані 290 метрів від торця смуги, а за швидкості 240 км/год — на відстані лише 40 метрів.

Зненацька Діана дещо придумала. Вона могла змінити попередню схему таким чином, щоб вона відповідала «нормативному» заходу на посадку, подивитись, як змістяться точки, крізь які пролітав літак, і основне — розрахувати швидкість, з якою «ААРОН 44» мав би наближатись до смуги 22L, щоб пролетіти над торцем на висоті 15 метрів і «наздогнати» снігоочисник о 22:04:19.78.

Діана повернулась до першого графічного файлу, зберегла його з новим іменем, після чого перемістила позначку, що відповідала проходженню висоти 30 метрів (час — 22:04:05.31, вигук Метью Ріґґсона — «Тридцять!»), розташувавши її за 290 метрів від торця посадкової смуги 22L. Всі інші позначки з підписами змістила пропорційно.

Стало очевидним, що двигуни літака почали набирати оберти за 260 метрів до зіткнення, Радислав дав команду йти на друге коло за 490 метрів до снігоочисника і вперше помітив машину з кабіни, знаходячись практично над торцем посадкової смуги.

«Отже, Радислав мав час, щоб зреагувати, — зробила висновок Діана, — а «ААРОН 44» — достатній запас відстані, щоби набрати висоту…»

В усьому цьому було щось дуже неправильне і… страшне. Жінка почувалась так, наче щойно прокинулась після кошмару: серце часто калатало, під пахвами й на спині проступив холодний піт, кінчики пальців дрібно тремтіли.

В AutoCAD’і Діана визначила, на якій віддалі від точки зіткнення знаходився «ААРОН 44», пройшовши позначку висоти 30 метрів. Отримала 1 197,7 метра. Далі запустила калькулятор Windows і розрахувала швидкість, з якою мав би рухатись літак:

Її щелепа відвисла. ДВІСТІ ДЕВ’ЯНОСТО ВІСІМ кілометрів за годину! Це просто з біса нереально! Такого числа немає в жодній таблиці Керівництва з льотної експлуатації — літак не може приземлитись, несучись над землею зі швидкістю триста кілометрів за годину. За швидкості 298 км/год «ААРОН 44» не встигне загальмувати до кінця смуги навіть за безсніжної погоди.

Діана розгубилася. Безпорадно клацаючи мишею, вона перемикалась між створеними схемами і не могла придумати пояснення. Схеми суперечили одна одній. Якщо припустити, що «ААРОН 44» приземлявся зі статутною швидкістю 240 км/год, то зрозуміло, що він летів зависоко. Якщо ж навпаки припустити, що літак знижувався по «нормативній» траєкторії, то це означає, що він рухався надто швидко. Вирішити дилему могло б опрацювання даних із ЦФПД, другої «чорної скриньки», але їх не було.

121