Жорстоке небо - Страница 94

— Що? — стрепенувся Жан-Робер Ґуерін.

— Яка невідповідність? — гмикнув Жерар Пеллерін.

Чоловіки зацікавились. Діана зашарілась, а тоді фальшиво прокашлялась, відчуваючи, як терпне шия, німіють ступні й долоні. Французькі слова, що роїлись у мозку секунду тому, розлетілись, гайнули навсібіч, наче зграя наляканих пострілом горобців. Розказувати чи ні? Авер’янов просив не говорити. Але вона й не говорила, її почали розпитувати, а відповідати на запитання Григорій Макарович не забороняв.

— Ну… — щойно вона намірилась розповісти про вчорашнє опівнічне розслідування, телефон задеренчав знову.

І знову телефонувала матір.

«Блін!» — розізлилась Діана, водночас усвідомлюючи, що поряд зі злістю по серцю розпливається крижаний неспокій. Раптом щось сталося з Данею?

— Вчора я… ми, ем, коли ми дивилися… — вона вдруге натиснула «Відбій», але геть забула, що мала розказувати. Крутячи телефон у руках, мнучи резинку для волосся, вона благально позирала на Марселя.

Француз підбадьорливо всміхнувся і, все зрозумівши, заговорив замість неї. Так було легше: Діана з чистою совістю могла доповісти Авер’янову, що сама ні слова не сказала про свої підозри.

— Вчора ми аналізували наявні на цю мить документальні свідчення, що стосуються катастрофи, у тому числі записи з камер спостереження, розташованих на Терміналі 1, і Діана зауважила, що реальне значення видимості на рівні землі відчутно більше за вказане у звіті METAR, випущеному за чотири хвилини до катастрофи.

Даніель Монін швидко перебрав папери біля ноутбука, витягнув аркуш з учорашнім METAR’ом, окинув рядок скептичним поглядом і підсунув звіт Марселю.

— О, дякую, — Марсель Лакруа підняв аркуш і показав присутнім. — Тут зазначено, що видимість не перевищує трьохсот метрів…

— Сто п’ятдесят за межами смуги 22L, — підказала Діана.

— Так, поза смугою ще менше, зате на одному з відеозаписів видно, як уламки літака пролітають по 04R-22L, яка знаходиться… на відстані більш ніж півкілометра від термінала.

Чоловіки зашепотілися, Пеллерін шпигнув Діану недобрим поглядом, збагнувши, про що вона запитувала на допиті. Марсель пустив аркуш з погодним звітом по колу, щоб кожен охочий міг переконатися.

— Покажіть відео, — голосно попросив Жан-Робер Ґуерін.

Марсель забрав у Даніеля ноутбук, відшукав потрібний файл і запустив відеозапис, розвернувши екран до колег. Діана, відчуваючи, як поступово минає заціпеніння, примусила себе вкотре додивитись півхвилинний ролик до кінця.

— А ви спостережливі, — з ретельно прихованим захопленням мовив Даніель Монін.

— Люблю помічати те, чого не помічають інші, — скромно відказала Діана.

— І що? — піднявши ліву брову, запитав Пеллерін. — Я ще вчора казав, що на момент катастрофи снігопад стишився…

— Але ви не казали про зростання горизонтальної видимості до семиста — а може, навіть більше — метрів, — Діана нарешті опанувала себе та долучилась до дискусії. Ненадовго їй вдалося відтиснути на задній план думки про матір і Данила.

Жерар Пеллерін сторопів від того, що українка, яка годилась йому в дочки, зважилась перечити.

— Ma chérie, повторюю: і що з того?

Діана набрала в груди побільше повітря і почала розказувати (вона не мала вибору — цієї частини Марсель не знав):

— Здається, я знайшла причину раптового покращення видимості над аеропортом, я не знаю тільки, наскільки кращою вона стала… — далі вона коротко описала хід своїх думок і вчорашню розмову з Джеррі Маклюром, пілотом рейсу BA327. Чоловіки притихли й уважно слухали; навіть з обличчя Пеллеріна на якийсь час зійшов скептичний вираз. — Оскільки камери зняли уламки «ААРОНа 44» з відстані шести сотень метрів, я припускаю, що видимість уздовж посадкової смуги могла бути більшою і пілоти могли б зреагувати раніше…

— Проте вони не зреагували, — клацнув пальцями Жерар Пеллерін, — бо не бачили «Øveraasen»! Вас не було того вечора в диспетчерській, ви уявлення не маєте, що відбувалося за вікнами, і, попри це, намагаєтесь переконати мене, що пілоти могли зреагувати раніше. Це якась… якась маячня!

— Але записи… — спробувала захищатись Діана.

— Це справді маячня, — сконфужено прогугнив Паск’єр, промовляючи, неначе сам до себе. — Якщо вона має рацію, то в нас тепер узагалі нічого немає: Ноель чистий, а снігопад більше не визначальний фактор. Якого біса він тоді розбився?

— Потрібні записи, — зронив представник EASA.

— Потрібен пілот, — не піднімаючи голови, докинув Жан-Робер Ґуерін, — живим…

— Що ви пропонуєте? — ковзнувши язиком по тонких пересохлих губах, ігноруючи всі останні репліки, запитав у Діани Даніель Монін.

Жінка знизала плечима і нерішуче проказала:

— Поки не опритомнів Радислав Ротко, можна взяти інтерв’ю у всіх диспетчерів, які працювали тієї ночі, не лише в Бруно Пішо… Мені здається, що не завадить також поговорити із працівниками наземних служб, які перед аварією перебували на території аеропорту.

— Для чого? — Пеллерін відкрито насміхався з Діани.

— Щоб визначити, як далеко могли бачити пілоти, — тихо закінчила вона.

У цей момент мобілка затарабанила втретє. Від несподіванки Діана переплутала кнопки, натиснувши «Прийняти виклик» і ненароком увімкнувши гучний зв’язок. На дві секунди залу для нарад заповнили знавіснілі викрики Софії Борисівни «Діано! Діано, це ти?!», після чого Діана перервала дзвінок і, почервонівши до коренів волосся, вимкнула телефон.

— Мадемуазель Столяр, — солодкавим голосом заговорив Пеллерін (він не знав, що Діана заміжня), — чи не могли б ви сказати всім присутнім, яке за рахунком розслідування ви на сьогодні проводите.