Жорстоке небо - Страница 93

— Та що ти знаєш про управління аеропортом? — вишкірившись, парирував Жерар.

— Це говорить людина, яка половину життя обстрілювала дохлими курками літаки? — Робер Паск’єр скорчив презирливу міну.

Лакруа, Монін, Ґуерін і його заступник розсміялися; дехто — стримано, впівголосу, інші — дзвінко й заливисто, не криючись і не переймаючись, що подумає Пеллерін. Навіть представник EASA, який до цього мовчки спостерігав за нервозною нарадою, стиха пирхнув. Не сміялись лише Денис і Діана, не зрозумівши жарту.

Жерар Пеллерін побагровів і розкрив рота, збираючись відреагувати, мабуть, не менш грубо й дошкульно, проте його обірвав розкотистий вигук Марселя:

— Тихо! — слідчий стукнув по столу кулаком, причому так сильно, що вібрація через підлогу передалась на Діанине крісло. Вона з цікавістю зиркнула на француза; таким вона його ще не бачила: великі круглі очі блищали й мінилися, наче залишена на сонці ртуть. — Тихо, — спокійніше повторив він. — Не перетворюйте нараду на бедлам. У нас є важливіші справи, — він глипнув на Дениса, потім перевів погляд на Діану: — Ваш колега, наскільки мені відомо, не знає французької.

— Так, — сказала Діана, — але він може говорити англійською.

— Англійської не знає половина з нас, — пробурчав Жан-Робер Ґуерін.

— Перекладатимете нам. Нехай розкаже про стан бортових самописців, — наказав Марсель.

Діана переказала прохання Денису, після чого перекладала чоловікам усе, що говорив програміст:

— Цифровий фіксатор польотних даних згорів повністю. Двоє спеців, що при мені відкривали кришку корпусу, підтвердили, що тріщина на ній давнішня, ймовірно, заводський брак, тому припускаю, що саме через неї вогонь проник досередини, спаливши плати з даними. Я намагався витягти хоч щось — безуспішно. На пристрої не залишилось жодного цілісного блоку інформації. — (У залі залунали розчаровані зітхання, хтось навіть злісно прицмокнув). — Зате дані на цифровому фіксаторі розмов уціліли. Мені вдалося витягти і зберегти все до останнього байта. Коротше, запис розмови в кабіні зможете почути повністю. Я візьмусь за декодування сьогодні ж, відразу після наради.

— Краще, ніж нічого, — випнувши щелепу, зауважив Робер Паск’єр.

Діана згадала, як вчора побачила «чорні скриньки» на столі в ангарі базових служб. Їй захотілось озвучити запитання, яке від учора, не даючи спокою, тихо зуміло у її голові, проте не наважилась.

— Скільки часу займе декодування? — поцікавився Марсель Лакруа.

Денис Плюйко потер пальцями лоба, показуючи, що розмірковує.

— Готовий аудіофайл отримаєте за два дні.

— Чому так довго? — вставив представник EASA.

— Те, що витягли із записуючого пристрою, не є аудіофайлом, — плутано пояснював Денис. — Це просто потік інформації. Я мушу перевірити, чи немає в ньому пробілів, зібрати докупи і конвертувати в аудіоформат, який можна прослуховувати на ПК.

— Тобто в неділю ввечері він може бути готовим? — уточнив Марсель.

Денис зам’явся:

— Ну… краще в понеділок зранку.

Діана переклала останню фразу (понеділок… понеділок… закалатало у її голові, вона раптом збагнула, що відрядження затягнеться і вона ніяк не повернеться до Києва до початку наступного тижня, буде добре, якщо прилетить хоча б до середи… від думки про те, що Даня й Артем увесь цей час пробудуть з Геною, їй стало недобре), і Марсель замовк, опустивши голову. Мовчали й інші чоловіки.

Першим порушив мовчанку Жан-Робер Ґуерін:

— Без фіксатора польотних даних ми не дізнаємось, коли саме пілоти скасували захíд і пішли на друге коло, і, відповідно, не встановимо, на якій відстані від снігоочисника вони знаходились.

Марсель Лакруа підняв голову, але нічого не сказав. Замість нього заговорив Даніель Монін:

— Неправда. Думаю, це той випадок, коли келих наполовину повний. Пілоти не могли скерувати літак на друге коло мовчки. З вигуків, звуків і команд у кабіні можна буде встановити, за скільки часу до зіткнення вони побачили перешкоду, на основі чого оцінити відстань до снігоочисника. Крім того, якщо, як нас запевнили, запис у відмінному стані, ми маємо почути звук двигунів, що виходять на повну потужність.

— Усе правильно, — підтримав худорлявого колегу Марсель. — Треба чекати записів розмов із кабіни пілотів.

— Отже, єдине, що маємо на цей момент, — то снігопад? — розчаровано мовив Паск’єр. — Крім нього, жодного об’єктивного фактора, що міг вплинути на перебіг подій під час аварії?

Несподівано в Діаниній сумці, відволікаючи всіх від того, що сказав Робер Паск’єр, задеренчав мобільний телефон. Діана здригнулась, секунду не рухалась, наче сподіваючись, що телефон затихне сам по собі, а тоді, бурмочучи під ніс слова вибачення, перескакуючи з французької на українську і назад, похапцем полізла в сумку за мобілкою. Добувши телефон, вона зиркнула на екран.

«Мама».

— Пробачте… — вона пожалкувала, що стягнула вимите придбаним учора в «Forum des Halles» шампунем (і через те неслухняне) волосся в тугий хвіст і не могла тепер сховати за вільними пасмами очі. З силою натиснувши «Відбій», вона відклала телефон. Потому, не дивлячись ні на кого, стягнула резинку і розпустила волосся. Відразу після цього їй трохи полегшало.

Чоловіки відвернулись, і тільки Марсель Лакруа продовжував, злегка мружачись, дивитись на українку.

— Мені здається, Діані Столяр є чим поділитись, — зненацька сказав він.

— Мені? — вона згадала розмову з Авер’яновим. — Ні…

— З приводу невідповідності між наведеною в погодному звіті METAR величиною видимості та реальною горизонтальною видимістю на момент посадки «ААРОНа 44».