Жорстоке небо - Страница 87

— Сер Маклюр?

— Так.

— Добрий вечір! Моє ім’я Діана Столяр, я працюю над розслідуванням авіакатастрофи рейсу 1419 компанії «Франс Континенталь», що відбулася вчора вночі. Якщо ви не проти, я хотіла б поставити вам кілька запитань.

Діана очікувала, що британець здивується, замість вислухати, почне розпитувати, який стосунок має до авіакатастрофи, проте помилилася. Джеррі Маклюр, нічого не уточнюючи, незворушно проказав:

— І вам доброго вечора, Діано. Чим можу допомогти?

— За кілька хвилин до катастрофи ви пролітали неподалік аеропорту Париж-Північ і радирували на найближчу наземну станцію погодний звіт.

— Усе правильно, — погодився пілот і, не припиняючи незносно «акати», пояснив. — Приблизно о пів на десяту за французьким часом я залишив аеропорт ім. Шарля де Голля і набирав висоту, намагаючись якнайшвидше вирватися з бурану. Була значна турбулентність.

Він говорив стисло і вичерпно, як політик, що зачитує написану іміджмейкерами доповідь, що виказувало напрочуд високий рівень інтелекту; Діана взялася кусати губу, поперемінно то верхню, то нижню, міркуючи про те, що за кілька секунд може капітально осоромитися. Зітхнувши, вона вирішила викласти все на чистоту.

— Пане Маклюр…

— Можна просто Джеррі.

— О’кей… гаразд… Джеррі, скажу вам щиро, я не пілот. Мене відрядили з АНТК ім. Аронова, компанії-виробника авіалайнера, який розбився, і я… я… — жінка передумала, вирішивши, що казати геть усю правду необов’язково, і збрехала, — …я маю досвід лише в конструюванні літаків, а тому, будь ласка, не дивуйтесь, якщо моє запитання видасться вам, ну, не зовсім розумним. — Джеррі Маклюр мовчав, і Діана продовжила: — Мене цікавить PIREP, який ви надіслали за чверть години до катастрофи. У блоці параметрів, що описують хмарність, вказано CLR — clear, і я хотіла б уточнити, що це означає?

— Це означає, що на момент відправлення погодного звіту мій літак знаходився у ділянці чистого неба, — без вагань розтлумачив пілот. — Нас продовжувало немилосердно трясти, але хмар не було.

— Саме це здивувало мене. Метеорологи із наземної станції аеропорту Париж-Північ через десять хвилин після надходження вашого звіту, о 22:00, розсилають METAR, у якому зазначено, що горизонтальна видимість на рівні землі не вища ніж триста метрів; пілоти двох інших рейсів, маршрути яких пролягають неподалік, рапортують про суцільну хмарність, що сягає висоти щонайменше чотирнадцяти тисяч футів, а ви… — Діана затнулась, подумавши, що наступні слова прозвучать образливо для співрозмовника. Виходило, наче вона звинувачувала Джеррі Маклюра в брехні. Жінка швидко переформатувала речення і проказала якомога м’якше: — Ви впевнені, що над чи під вашим літаком не було хмар?

— Хмар не було, — відчеканив британець.

Джеррі Маклюр відповів переконливо, Діана відчувала, що ставить безглузде запитання, але не озвучити його не могла:

— Звідки ви знали?

— Що? — не зрозумів пілот.

Діана повагалась, але вирішила йти до кінця:

— Поясніть, будь ласка, яким чином, перебуваючи в темряві, ви визначили, що над літаком не було хмар.

Голос у трубці змінився, жінці здалося, що британець посміхається, відповідаючи їй:

— Літак залишив зону суцільної хмарності за п’ять хвилин до того, як через жахливу турбулентність я змушений був надіслати PIREP, причому лайнер не піднявся над хмарним покривом — ні, хмари просто закінчились. Вряди-годи трапляється, що в безхмарному небі літак теліпає сильніше, ніж у хмарах. І я абсолютно впевнений, що над моїм літаком не було хмар, бо бачив зорі, Діано.

— А під вами? Внизу літака? — випалила вона.

З того як захурчали приголосні, жінка втямила, що Джеррі справді посміхається:

— Під літаком також не було хмар, бо я бачив вогні поселень і вервечки ліхтарів, що освітлюють шосе.

«Дурепа! — вилаяла себе Діана. — Як я могла не здогадатися? Вогні на землі та зорі в небі!»

— О, пробачте… Тепер мені зрозуміло.

— Радий, що зміг допомогти, — голос знову став по-британському стриманим.

— Стривайте, — сказала Діана. — Ще одне запитання, й обіцяю залишити вас у спокої. Вам не здається дивним, що в той час коли всю центральну й північну Францію засипало снігом, ви потрапили в зону цілковито чистого повітря?

— Анітрохи. Вільна від хмар ділянка закінчилася приблизно через двадцять миль. На той час мій «Airbus» залишив хмари далеко внизу, проте я бачив, що вогні на землі раптово щезли. Судячи з того, що вітер із західного різко змінився на північно-східний, припускаю, що мій «Airbus» пролетів око циклону — зону низького тиску, вільну від хмар, навколо якої обертався буран.

— Око циклона… — повторила Діана.

— Так, саме так, — підтвердив британець. — Зазвичай у циклонів на таких високих широтах немає чітко окресленого ока, оточеного ідеально циліндричною стіною з хмар, як це типово для тропічних циклонів південніше в Атлантиці чи біля узбережжя США. Проте зони низького тиску в центрі й вільні від хмар ділянки бувають часто. Гадаю, я пролітав одну з таких.

Діана підсвідомо чекала, що Джеррі Марк Маклюр щось запитає в неї, поцікавиться, яким чином його погодний звіт може бути пов’язаний із катастрофою, що відбулася в аеропорту Париж-Північ, і знову помилилась: пілот рейсу 327, помовчавши достатньо, щоб зрозуміти, що нових запитань не буде, чемно натякнув:

— Якщо це все, що вас цікавило, то…

— Так! Так, Джеррі, дуже дякую! Ви справді допомогли. І вибачте, що потурбувала вас у свято.

— Будь ласка. Щось буде потрібно — звертайтесь, — з того, як Маклюр проказав останні слова, Діана не змогла визначити, чи справді чоловік так думає, чи говорить лише з чемності — британський акцент товстим шаром лаку вкривав справжні емоції.