Жорстоке небо - Страница 157

157

Вирядивши Даньку з дідом і полоненим ґевалом на квартиру до дядька Колі, Гена взяв батькову мисливську двостволку, зарядив її та обмотав двома целофановими пакетами. Потому чоловік пішов у підвал, вивів звідти і потім заправив старий, але вірний «Peugeot Elyseo 125». По-ковбойському припасувавши рушницю біля ноги, посадовивши Діану за спину, він дворами виїхав на кільцеву дорогу і помчав до перетину із проспектом Перемоги.

Небо частково очистилось, сніг то йшов, то припинявся, похолоднішало, і на час в’їзду до «Северинівки» і Гена, і Діана страшенно замерзли.

Усі 326 котеджів «Северинівки» було обведено високим парканом, а в’їзд у люксове котеджне містечко перегороджено шлагбаумом. Гена вирішив не прориватись на мопеді. Залишивши «Elyseo» на узбіччі, вони з Діаною пішки пройшли пропускний пункт, не привертаючи увагу охорони.

Щойно будка зі сторожами опинилася позаду, Гена і Діана кинулись бігти, виглядаючи потрібний котедж. Вони мали на руках скачану з Інтернету схему містечка, але будинки були схожі між собою, біля ґанків та під’їзних доріжок не стояло жодних вказівників, тож єдине, на що вони сподівались, — побачити незаселений котедж, у якому (їм хотілося в це вірити) світитиметься.

Гена захекався першим: обідня пробіжка і довготривала пивна дієта давались узнаки.

— Фух… Зачекай, — попросив він дружину, зупиняючись і спираючись на замотану в целофан рушницю. — Я більше не можу. Ми маємо знайти когось і запитати, де…

Повз них проїхала чорна «Toyota Highlander», і водночас Діана скрикнула:

— Он він! — жінка рвонула вперед. — АРТЕМЕ!!!

Карий, ведучи Артема за руку, вийшов із дальнього котеджу і підступив до залишеного на дорозі «Volkswagen Passat».

— Стій! — Гена на бігу зривав кульки із двостволки. — Діано, зупинись!

Уклавши в останній ривок усі сили, йому вдалось наздогнати дружину й ухопити її за рукав куртки. Грубо смикнувши, він спинив Діану і відтягнув собі за спину.

— Не витикайся.

Карий зацікавлено спостерігав за дивакуватою парочкою, що наближалася до нього. Він не впізнав Діани, але миттю нашорошився, побачивши рушницю в руках у чоловіка. Досвідченим поглядом убивці одразу визначив, що Гена тримає зброю в руках щонайбільше втретє в житті. Якщо взагалі не вперше.

Наступної миті Артем побачив і впізнав батьків.

— Мама! Гена! — і щиро розревівся. — МА-МА-А-А-А-А! — заливистий плач лунав на півмістечка.

«Такої лажі ще не було», — блиснуло в голові найманця. Він не просто засвітився, він засяяв, наче довбана наднова зоря. А ще Карий подумав, що достобіса здивується, якщо після такого провалу Мирон залишить його живим.

— Відпусти його! — Гена спинився на відстані десяти кроків від Карого.

Карий стояв, не рухаючись. Артем висмикнув руку і, задихаючись, помчав до батьків. Через п’ять секунд він опинився в обіймах Діани, яка, присівши навпочіпки, обняла його і обсипала непокриту голівку поцілунками.

Карий спокійно дивився на худорлявого чоловіка з великими темними очима і кумедно відстовбурченими вухами, який цілився в нього із двостволки, і думав про те, що може легко пірнути під рушницю, задерти ствол, вирвати її з рук чоловіка, після чого прикладом забити його до напівсмерті.

— Відійди від машини, — глухо розпорядився Гена. Попервах він хотів прострелити колесо «Passat’а», але, поміркувавши, передумав. У викрадачів може бути інше авто, до залишеного на узбіччі мопеда далеко йти, крім того, він не уявляв, як вони втрьох доїдуть до Києва на крихітному «Elyseo». Йому потрібна машина.

Карий відступив.

— Відійди ще далі! — прикрикнув Геннадій. — І кинь ключі від машини на землю.

Думаючи про те, що замість ключів міг би вихопити «Беретту» і пристрелити придурка з двостволкою, перш ніж він кліпне, Карий дістав ключі від «Passat’а» і жбурнув їх Геннадію.

— Давай сюди малого, бери ключі і сідай за кермо, — наказав він Діані.

Жінка послухалась. Гена продовжував тримати Карого на мушці. Діана завела авто, від’їхала на кількадесят кроків (Гена, задкуючи, прикривав машину), потому Гена заскочив на пасажирське сидіння, взяв на коліна Артема і захряснув дверцята.

— Дуємо звідси!

Карий, заклавши руки до кишень джинсів, стримів обабіч дороги і, криво посміхаючись, проводжав їх поглядом.

За шлагбаумом, переконавшись, що їх ніхто не переслідує, Гена попросив Діану зупинитись, щоб підібрати мопед. Він не хотів лишати «Elyseo» під відкритим небом. Сяк-так запхнувши мопед до багажника, вони поїхали далі, через кілька хвилин вибрались на трасу і, скерувавши «Volkswagen» на схід, подались до Києва.

В’їхавши в місто, Діана набрала Бориса Веніаміновича, щоб упевнитись, що там усе гаразд.

— Телефонуй до міліції, — запропонував Гена. — Тепер уже можна чи як?

Діана похитала головою.

— До міліції ми ще встигнемо.

Біля станції метро «Житомирська» вона зупинила авто і помінялась з Геною місцями. Чоловік повів «Passat» до будинку дядька Колі, татового кума, який жив на лівому березі, неподалік станції метро «Позняки», а Діана, діставши власний телефон, набрала номер Марселя Лакруа і довгих двадцять хвилин, спокійно, не зриваючись, переповідала події останніх двох днів.

Дорогою Артем озвався, сказавши, що він голодний. Гена з Діаною вирішили нічого не вигадувати і заїхали в «McDonalds» на Печерську. Діана не любила фаст-фуди, зате Артем їх обожнював, і цього разу малому замовили все, що він забажав. Хлопчак сточив п’ять шматочків курятини, половину чизбургера і дві порції картоплі фрі. Наївшись, Артем заспокоївся й ожив. Він діловито запитав, чи в дядька Колі є Інтернет і, якщо так, то чи можна буде йому подивитись передачу про динозаврів. Отримавши одностайну ствердну відповідь, Артем стримано всміхнувся батькам, що з ним нечасто траплялось навіть у спокійніші часи.

157