Жорстоке небо - Страница 149

149

— Брехня! Ви брешете! — гарячкувала жінка. — Я знаю, що хотів розповісти Денис. Я точно знаю, що, якби не проблеми з двигунами, літак перелетів би снігоочисник!

Григорій Авер’янов насмішкувато до непристойності пирхнув:

— Ти вмієш спілкуватися з мертвими?

Діана отетеріла від такого неприкритого нахабства. Кілька секунд вона мовчала, а тоді вирішила прийняти гру:

— Так, я вмію розмовляти з мертвими. І знаєте, що на цей момент нашіптує мені Денис із небес? Що ви заплатили йому за те, щоб під час декодування даних із ЦФР він видалив три останні секунди запису і посунув решту реплік уперед. Спокусившись на чималі гроші, Денис погодився, але не передбачив, що все зайде так далеко, і після смерті Радислава запанікував. Його гризла совість, йому стало страшно, і тому він прийшов до мене. Ви дізнались про це і вбили його на моїх очах, — велика сльоза, не втримавшись, скотилась по її щоці.

У цю мить обличчя Григорія Авер’янова почало танути як віск. Він знав, що раніше чи пізніше хтось обов’язково виявить обман про справжню сутність попереджувального сигналу, який пролунав у кабіні «ААРОНа 44» за лічені секунди до катастрофи, але подумати не міг, що хто-небудь здогадається про трьохсекундний зсув у розмові пілотів. Він намагався далі грати обрану роль, але повністю опанувати себе після такого удару не зміг.

— Про які три секунди ти говориш?

— Ви кажете, що затримка реакції двигунів не мала впливу на катастрофу. Насправді Радислав помітив снігоочисник не за десять, а майже за чотирнадцять секунд до зіткнення, рівно через дві секунди другий пілот, Метью Ріґґсон, дав повний газ. У цю мить лайнер від «Øveraasen’а» відділяло 950 метрів, якраз достатньо, щоб перелетіти снігоочисник. Ви знали про це і наказали стерти останні секунди запису пілотських розмов, тим самим «підсунувши» час, коли пілоти побачили перешкоду, до часу, коли сталася аварія! І саме через це на записі немає гуркоту від зіткнення, через це на ньому не чути останніх слів чи відчайдушної лайки пілотів!

Риси обличчя Авер’янова затверділи, лють деформувала пухкі губи.

— Обґрунтуй! Доведи це, — він зловтішно розсміявся, — без Дениса.

Діана набрала в груди повітря:

— Я вже довела.

— Що? Як?

— Марсель Лакруа, слідчий з агенції ВЕА, надіслав мені аудіофайл із записом розмов у кабіні, а також інший файл, на якому зафіксовано переговори диспетчера з пілотами рейсу 1419. До обох файлів додано текстові стенограми із вказівкою часу, коли прозвучала та чи та репліка. Порівнявши час для однакових фраз на обох записах, я легко виявила різницю в три секунди.

Губи, щоки і підборіддя Авер’янова затремтіли, в очах з’явилося щось вовче.

— Я намагався по-доброму, ти не захотіла, — чоловік дістав з кишені знімок Діани та її синів і запустив гладенькою поверхнею стола. — Ну і нехай, тобі ж гірше.

— Що це? — Діана взяла фотографію, і весь світ вихором закрутився навколо неї. До горла підкотив усіяний шпичаками й колючками свинцевий клубок.

— Це я добив Радислава Ротка, і за моїм наказом сьогодні закатали в асфальт Дениса. Я кажу це, щоб ти зрозуміла, що гірше мені не стане, якщо я зламаю карки двом шмаркачам.

— ВИ НЕ ПОСМІЄТЕ! — тепер уже Діану затрусило так, що перед очима з’явилися сріблясті мушки. Тканина її притомності рвалася, моментами вона переставала розуміти, де знаходиться і що відбувається. Вона кусала губу, благаючи Бога розбудити її, молячись, щоб цей кошмарний сон обірвався.

— Уже посмів, — витиснув Авер’янов і подався вперед: — Слухай мене, курво. Твої байстрюки в мене, сховані в надійному місці, і я триматиму їх там доти, доки пристрасті навколо історії з «ААРОНом» остаточно не вляжуться. Нехай вони будуть запорукою твоєї відданості концерну «Аронов».

— Ні! — хрипнула Діана. Сльози двома нестримними струмками зацебеніли з очей.

— Я прослуховую всі твої телефони, Діано. Не віриш? Сьогодні вранці ти розмовляла з Марселем Лакруа, потім із тобою говорив програміст, і ви домовились про зустріч на площі Перемоги. А тому я не раджу тобі звертатися в міліцію, жалітися хрещеному і тим більше — телефонувати Марселю. Один такий дзвінок — і від твоїх синів залишаться лише скальпи.

Авер’янов блефував. Поводився, наче картяр за покерним столом з парою нікчемних двійок на руках. У нього не було виходу на «есбешників» Шафіна, відповідно, він більше не міг підслуховувати розмови Діани. Він навіть не знав, чи встиг Карий викрасти малих. І в той же час іншого вибору в росіянина не було: показавши, що знає про трьохсекундний зсув у розшифрованому записі переговорів у кабіні, Діана вибила ґрунт з-під його ніг.

Пан або пропав.

— Я триматиму шмаркачів у себе, поки не владнаю із цим клятим розслідуванням. І до того часу ти будеш робити те, що я накажу, і говорити лише те, що я захочу. Все зрозуміло?

Діана мовчки плакала.

— ТИ ЗАТЯМИЛА?! — рявкнув Григорій Авер’янов.

Розмазавши руками сльози, вона кивнула.

— А тепер пішла геть, — росіянин зморено відкинувся в кріслі. Вперше в житті він не знав, що робити далі.

Забравши фотографію, Діана кулею вилетіла з кабінету.

71

Діана мчала коридорами, не дивлячись під ноги.

Відшукати в контактах номер Гениного телефону вдалось лише з третього разу. Вона натиснула кнопку «Виклик» і, тихо квилячи від нехорошого передчуття, приклала мобілку до вуха.

— Привіт, — озвався Гена.

Рівний, стриманий голос чоловіка частково заспокоїв її. Хіба він не зателефонував би їй, якби Даню викрали?

149