Жорстоке небо - Страница 145

145

— СТІ-І-І-ІЙ! — хапаючись за голову, дзвінко закричала Діана, але її викрик потонув у реві 4,4-літрового двигуна.

Опинившись на дорозі, «Range Rover» помчав уперед, набираючи швидкість. Денис побачив машину і закляк. Інстинкт наказував йому рятуватись, тікати, бігти геть або хоча б відстрибнути, але інша сила скувала м’язи, прицвяхувавши його до одного місця. Хлопець повірити не міг, що його можуть убити посеред білого дня на очах у сотень киян. Він відкрив рота, несвідомо виставив худі руки вперед і спостерігав, як чорний позашляховик, скажено ревучи мотором, мчить просто на нього. Денис зрозумів, що помилявся, надіючись, що джип промчить повз, усвідомив, що перед ним не піжон, якому заманулось похизуватись крутою тачкою перед роззявами, а професійний убивця, за секунду до зіткнення.

На швидкості 96 км/год автомобіль наїхав на хлопця. Високий капот «Range Rover’а» з лячним «бух!» зніс програміста з «острівця».

Діана закричала.

Від удару Дениса перевернуло в повітрі та відкинуло на шість метрів. Навіть коли він упав, сильно вдарившись головою об землю, сили інерції продовжували тягти тіло, яке лишало на асфальті вогкий слід з уривків шкіри, крові й мізків, у напрямі переляканих пішоходів, що повискакували на тротуар. Мертвий програміст, зачепившись за бордюр, востаннє злетів над землею, прокотився, метеляючи кінцівками, немов лялька-маріонетка, ще сім чи вісім метрів і, гулко вдарившись об заднє крило припаркованого в пішоходній зоні сріблястого «Daewoo Lanos», з’їхав на бруківку.

«Range Rover», незначно зачепивши жіночку, яка загаялась на переході через бульвар, не стишуючи ходу, понісся в напрямку Бессарабської площі.

Діана продовжувала істерично кричати, аварійною частиною свідомості відзначивши, що на задньому бампері позашляховика також не було номерного знака. Хтось підійшов до неї і, намагаючись заспокоїти, обійняв, але жінка в ту мить не відчувала нічого. Вона затихла тільки тоді, коли силоміць затулила рота руками. Неконтрольовані схлипування рвались крізь міцно стулені пальці.

Хтось крикнув:

— Викликайте міліцію!

— Швидку! Швидку!

Діана, скинувши з пліч чиюсь руку, забігла за будівлю готелю, щоб прибрати з поля зору тіло Дениса. Вона бачила достатньо, щоб осягнути: програміст мертвий — йому нічим не допоможеш. Відкритим ротом жінка хапала повітря, але серце настільки швидко гнало кров, що організм не встигав насичуватись киснем. Діана задихалась.

Тремтячими руками вона дістала із сумки телефон і набрала номер Олексія Рудика.

— Я тебе слухаю, Діано, — обізвався давній товариш її батька.

Почувши голос хрещеного, вона розридалась.

— Хрещений… хрещений… Боже… Денис… А-а…

Олексій перелякано заторохтів:

— Що сталося? Де ти?

Сліз майже не було, однак Діана не припиняла відчайдушно кумкати й кавкати і через те не могла витиснути із себе жодного слова.

— Діано, заспокойся! — серйозно проказав чоловік. — Опануй себе і розкажи, що сталося.

— ДЕНИС! — нарешті виплюнула вона. Люди, що проходили неподалік, озирались на неї, та Діані було байдуже.

— Хто такий Денис? — запитав Олексій Рудик. У ту мить він знаходився в кабінеті Реви; Захарович, почувши запитання, озвучене Рудиком, прискіпливо зиркнув на колишнього колегу, після чого знаками показав перемкнути телефон у режим гучного зв’язку. Знизавши плечима, Олексій погодився. Голос Діани заповнив усю кімнату.

— Програ… програміст, який їздив… зі мною… до Парижа, — хлипаючи, пояснила Діана. (Анатолій Рева спохмурнів.)

— І що з ним? — якомога більш м’яко поцікавився її хрещений батько.

— Його вбили! Хвилину тому його вбили на моїх очах! — Діана знову заголосила.

— Що?! — зойкнув чоловік. — Де ти зараз?

«Твою мать», — подумав Рева, відкидаючись на спинку крісла.

— На площі Перемоги, — тихцем скімлячи й затинаючись, розказувала Діана. — Він зателефонував мені і попросив зустрітись. Сказав, що хоче розповісти щось про розслідування паризької катастрофи. А потім машина… машина… — через шок вона не могла описати, що бачила, обличчя кривилось і морщилось від нестерпного болю в грудях, — великий чорний джип вискочив із тротуару і… і… і збив його… збив на моїх очах!!!

— Діано, заспокойся, — слова звучали фальшиво, але нічого іншого Рудик придумати не міг.

— Спочатку Радислав, тепер Денис! — закричала вона. — Хто далі?!

Діана раптом припинила плакати, сполохано, загнано озирнувшись. Її пересмикнуло від думки, що п’ять хвилин тому так само малодушно і приречено зиркав навкруги Денис Плюйко. Вона нікому не казала про зустріч із програмістом, а відтак, зрозуміло, що за ним стежили. Де гарантія, що інший убивця на цей момент не спостерігає за нею?

— Я ж просив тебе НЕ ВИСОВУВАТИСЬ! — від розпачу підвищив голос хрещений. — О, Боже, ти не уявляєш, у що встряла, — він глухо застогнав.

— Я не могла не піти, — хрипко, впівголосу відказала Діана, продовжуючи крутити головою навсібіч. Від страху підкошувались коліна. — Хрещений, я не хочу, не хочу вмирати! — запанікувала вона.

— Їдь до головного офісу «Аронова».

— Що?! — скрикнула жінка.

— Я тут з Анатолієм Захаровичем, з нами ти будеш у безпеці. Не здумай повертатись додому чи заходити до приміщення, де ти будеш одна!

— Я… — Діана вагалась, бо більше не могла тверезо оцінювати ситуацію.

— Ні з ким не розмовляй, бери таксі та приїжджай до офісу. За годину почнеться ще та катавасія, і я хочу бачити тебе поряд. Я не пробачу собі, якщо з тобою щось станеться, а сьогодні, я так відчуваю, все може бути. Діано, ти чуєш мене? — він нервував.

145