Жорстоке небо - Страница 130

130

Дем’ян не змінився ні на обличчі, ні в голосі, почувши слова росіянина.

— Плюйка. Я попросив «есбешників» тиждень послухати Плюйка і Столяр, оскільки ти більше не контролюєш ситуацію. — (Слова Шафіна прозвучали відлунням власних думок Авер’янова, через що його перекосило ще дужче).

— Гнида, — хрипнув Григорій. — Що ти розповів тим телепням «есбешникам»? Ти ж мав їм якось пояснити! Ти сказав, що це стосується літака? — «А що, як він справді зловив на гачок і мене? Що, як…»

— Я просив не поспішати з коментарями. Ці, як ти висловився, телепні вже сьогодні виявили факти, які мене насторожили, Гришо, причому «насторожили» в цьому контексті — це дуже «слабко» сказано, — зненацька Шафін схопив келих із віскі, що стояв перед ним на столі, і відпив чималий ковток. Скривився, продовжив: — Учора ввечері Діана Столяр вирушила до Парижа. — (Очі Авер’янова поповзли на лоба; цього він не очікував). — Новина про смерть Радислава заскочила її на півдорозі — вона летіла з пересадкою через Лондон — їй залетефонував хтось із Франції, можливо, слідчий із ВЕА. Жінка не сіла на літак до Парижа, а сьогодні після обіду повернулась до Києва. За той час поки ти накачувався цим грьобаним пійлом, — Дем’ян кивнув на келих, з огидою відкопиливши губу, — вона домовилась про зустріч з Олексієм Рудиком.

— Він її хрещений, — бемкнув Авер’янов. Келих у руці затремтів.

— Мені начхати. Жінці потрібна була консультація щодо катастрофи «ААРОНа 44» в Парижі, про що вона сказала прямо. Вони з Рудиком зустрілись, але про що говорили, я не знаю. Ну, і насамкінець — щоб тобі життя медом не здавалося — вчора, поки Діана була в Лондоні, їй телефонував Анатолій Рева.

Авер’янов розтулив рота, не відчуваючи, як з кутика губи стікає цівка теплої слини. В очах замерехтіли різнокольорові вогні.

— Про що вони говорили? — нечленороздільно, випльовуючи нові краплини густої слини, пролепетав він.

— Не знаю. Так само я не знаю, про що вона бесідувала з абонентом із Франції, після дзвінка якого роздумала летіти до Парижа. Прослуховування почалось сьогодні зранку; про вчорашні дзвінки я знаю тільки те, що вони були.

Григорій Авер’янов напівлежачи вгрузав у диван і мав вигляд людини, яка безсило спостерігає за тим, як горить її будинок.

— Тому я не платитиму тобі, Гришо, — сказав Дем’ян Шафін, підводячись. — Нехай ці двадцять тисяч стануть оплатою за те, що я тобі щойно розказав.

Росіянин не ворушився. Лежав, наче паралізований. Дем’ян кинув на нього сухий, сповнений презирства погляд, розвернувся і вийшов з кабінету.

61 21 лютого 2013, 17:37 (UTC +2) Київ

Гуркітлива вібрація мобільного телефону спинила Діану в момент виходу з квартири. Вона витягла телефон із кишені пуховика і приклала до вуха, не зиркнувши на абонента.

— Алло!

— Привіт. Ти як? — поцікавився Гена.

— Я зайнята, — холодно відповіла вона, видивляючись, чи немає за порогом рудого котяри. Після її повернення з Лондона Грубодупенко не показувався. Образився чи що? — У тебе щось термінове?

— У Данила після садочка піднялась температура, — спокійно проказав чоловік.

— О-о-о, ні, — Діана закусила губу. «Блін! Ну, чому саме зараз?!» — Висока?

— 37,9°. Схоже, щось підхопив від тих байстрюків, — Гена змалечку не любив дитячі садочки.

— Біднятко. Як він узагалі? Шмарклі є?

Гена скептично хмикнув:

— На цю хвилину гицає на моєму ліжку і ніяк не вгамується. Не хвилюйся: хворим він не виглядає. Може, хіба трохи гундосить. Просто я подумав, що ти мусиш знати.

— Так! Ти правильно зробив, що дав мені знати, — Діана продовжувала гризти губу. Вона домовилася з Мариною Ротко про зустріч о 19:00 і тепер не знала, як бути. Перенести? Діана сумнівалась, що дружина пілота захоче вислухати її завтра. Марина й так була не в захваті від її дзвінка і нав’язливих, мало не хамських, спроб влаштувати зустріч — Діані насилу вдалося переконати вдову побачитися з нею.

— І ще я думаю, що завтра йому не варто йти до садочка, — додав Геннадій.

— Це саме собою зрозуміло, — жінка перестала картати себе і прийняла рішення. — Гено, послухай, я поспішаю на дуже важливу зустріч, а тому не зможу зараз під’їхати. Мені страшенно соромно, але я справді не можу.

— Я не прошу тебе їхати до мене, — в голосі захурчала образа.

— Просто я мушу потрапити на цю зустріч. Розумієш? Це надзвичайно важливо. А потім…

— Не виправдовуйся, Діано. З голопуцьком усе гаразд. Я зателефонував батькові, він їде з роботи додому, дорогою зазирне до аптеки і купить «Нурофен», — Геннадій помовчав, а тоді доказав, відчеканюючи кожне слово: — З Данею все добре.

Діана вперлась лобом у стіну біля порога і заплющила очі, думаючи про те, що вона, мабуть, найгірша мама у світі.

— Ти впевнений?

— Абсолютно.

— Нагрій йому молока з медом.

— Я обіцяю тобі, що все буде гаразд.

— Краще пообіцяй, що негайно набереш мене, якщо температура підніметься вище за 38°!

— Слово честі. Їдь у своїх справах і ні про що не думай. Я впораюсь.

Діана вийшла за поріг, дістала ключі та, притримуючи телефон плечем, зачинила двері квартири.

— Як Артем? — вона вважала, що старшому буде важче адаптуватися в дитсадку, але, як виявилось, помилялася.

— Як завжди — прилип до компа, дивиться щось про динозаврів. Сьогодні вперше заговорив до виховательки, то вона ледь не надзюрила в штани від щастя. Якщо ти про температуру — то 36,6°. Намагаюсь, щоб він менше контактував з Данилом.

— А ти сам?.. — вона не закінчила запитання, але й не поставити його не могла. Діану пересмикнуло від думки про те, що Гена може накачатися пивом тоді, коли Даня потребує максимум уваги.

130