Жорстоке небо - Страница 106

106

«Спокійно. Все добре. Принаймні поки що нічого страшного не трапилося», — наче мантру повторив він про себе. Злість нарешті вляглася.

— Я не буду з тобою сперечатися, — плоским, звично-розважливим тоном сказав Григорій. — Тебе усунуто від розслідування авіакатастрофи. Мій секретар щойно телефонувала в готель і скасувала бронювання на подальші дні — ти мусиш виїхати негайно. Літак за тобою не присилатимуть, добирайся до Києва регулярними рейсами. Картку також заблоковано. За квиток заплатиш готівкою, яку я видав тобі в Києві.

— Я не впевнена, чи зможу вилетіти сьогодні, — ошелешено промовила Діана. Вона не усвідомлювала, чим аж так допекла керівництву.

— Це не мої проблеми. Потрібно було брати трубку вчора ввечері. Переночуєш в залі очікування аеропорту. У понеділок чекаю тебе в офісі з детальним звітом про відрядження. І не дивуйся, якщо тебе «нагородять» за нього суворою доганою, — ти знехтувала наказом свого безпосереднього керівника.

Пішли короткі гудки. Діана, з огидою відклавши телефон, втупилася у вікно.

— Що сталося? — м’яко, ненав’язливо поцікавився Марсель Лакруа.

— Пеллерін розказав моєму босу про сварку на вчорашній нараді.

— Що?! — Марсель недовірливо вирячився. За секунду він збагнув, що Діана не жартує, і на зміну недовірі прийшов гнів.

— І схоже на те, що він розказав власну версію вчорашніх подій, — додала вона.

— Негідник, — щиро обурився Марсель, випираючи губи. — Таки треба було гепнути кілька разів у його нахабний гарбуз.

За інших обставин Діана розсміялася, а так кутики губ лишалися опущеними. Їй було не до сміху, ба більше — хотілося плакати. Вона пообіцяла собі, що не пробачить Григорію Авер’янову й обов’язково відплатить йому за батька, що «згнив у могилі», але наразі не знала як: спалений самописець, незрозумілий зв’язок вищого керівництва АНТК з Пеллеріном, таємничий незнайомець на летовищі — усе змішалося, злиплося в голові. Клубок видавався занадто заплутаним.

— Навіщо він так учинив, Марселю?

— Не знаю…

— Мене відсторонюють від розслідування. Я мушу негайно повернутися до України.

— Це безглуздя! — ляснув по столу Марсель. — У нас ще стільки роботи.

— Мабуть, замість мене пришлють когось іншого.

— Я перетру Пеллеріна на порох, — глухим грудним голосом витиснув француз.

Діана подивилась на нього і, поміркувавши, замотала головою:

— Не зараз. Не чіпай його поки що. Будь ласка.

43

Разом із Марселем Діана повернулась до «The Westin Paris» і забрала речі. У холі біля рецепції вона скористалась готельним wi-fi і замовила квитки до України. Як і припускала, на сьогодні вільних місць до Києва не було. Їй удалося забронювати квиток лише на завтра, 17 лютого, на рейс PS128 компанії «Міжнародні Авіалінії України». Літак відправлявся з аеропорту ім. Шарля де Голля о 14:00 і прибував до Києва о 18:05 за місцевим часом. Потім вони поїхали до «Forum des Halles», де Діана витратила останні гроші на конструктор «Lego» для Артема і велику машину на радіокеруванні для Дані. На коробці, у якій продавали машину, стояв знак «3+», проте Діана не зважала: її зірвиголова не пальцем роблений, опанує.

Ту ніч вона провела у квартирі Марселя. Француз дістав із домашнього бару дороге вино, сам приготував лазанью, але романтичної вечері не вийшло. Діана думала тільки про те, як помститись Авер’янову, не надто переймаючись тим, щоб підтримувати розмову.

Уночі вони кохались — також без особливої пристрасті. На цей раз француз скінчив швидше, а Діана так і не отримала задоволення.

Зранку Марсель Лакруа відвіз її до аеропорту. Вони незграбно попрощались, потупцяли один перед одним, намагаючись уникати прямих поглядів, і зрештою француз розвернувся, щоб піти. І лише тоді Діана рвонулась уперед і схопила чоловіка за руку.

Марсель обернувся.

— Тримай мене в курсі, — свердлячи його поглядом, попросила Діана. — Пообіцяй, що розповідатимеш про перебіг розслідування.

— Обіцяю, — сумно посміхнувшись, схилив велику голову Марсель. Відчувалось, що він не хоче відпускати українку.

— Спасибі. Я маю право знати, — вона намагалась виправдати своє прохання.

— Я розумію, — кивнув чоловік.

— Дякую тобі за все, — Діана розвернулась і закрокувала до стійок реєстрації.

Пройшовши паспортний контроль, вона зателефонувала Гені.

— З тобою все добре? — він моментально відчув, зрозумів з голосу, що з дружиною щось негаразд.

— Так, — відказала Діана, хоча голос звучав невпевнено. — Я повертаюсь.

— Коли? — Гена зрадів.

«Чи, може, він п’яний?» Діана не мала сил вслуховуватись у голос чоловіка, щоб визначити, підхмелений він чи ні.

— Сьогодні о шостій вечора.

— О, — ще більше радості в голосі. І ще — наче полегшення. — Тебе зустріти?

«Як ти мене зустрінеш, бовдуре? — ледь не спалахнула вона. — Сиди з дітьми».

— Візьму таксі. Дякую. Я хочу, щоб ти привів малих.

— О котрій?

«Ніби тверезий…»

— О восьмій вечора, — сказала Діана. Подумавши, виправилась: — Ні, чекай, краще о дев’ятій, — так вона принаймні прийме душ спокійно.

— Добре, — погодився Гена. — Пацани будуть раді… Ти з усім упоралась?

— До зустрічі, Гено, — сказала вона і натисла «Відбій».

44 17 лютого 2013, 19:48 (UTC +2) Микільська Борщагівка, Київ

Діана готувала себе до всякого, але вигляд, який відкрився перед нею, щойно вона відчинила двері квартири і зазирнула до коридору, перевершив найгірші сподівання. Побачене примусило її скривитись і, затуливши носа рукавом куртки (з житла немилосердно тхнуло), злякано відступити від порога.

106