Жорстоке небо - Страница 80

— Отже, так, — чоловік ткнув пальцем у початок рядка, — LFPN — це код аеропорту. 132100Z означає, що звіт опублікували 13 числа поточного місяця о 21:00 за гринвічським часом, тобто вчора, 13 лютого, о 22:00 за французьким часом. Далі, — палець перемістився на блок 26016G20MPS, — йде інформація про вітер: західний, шістнадцять метрів на секунду, з поривами — G від англійського gust — до двадцяти, — Діана уважно слухала і кивала головою. — Після цього — те, що тебе цікавить: горизонтальна видимість на смузі 22L не перевищувала трьохсот метрів, в інших напрямах видимість ще менша — сто п’ятдесят метрів. Вертикальна видимість, — він вказав нігтем на VV003, — триста футів, тобто менше за дев’яносто метрів. Достатньо, щоб літаку дозволили сідати, проте замало, щоб Радислав Ротко встиг помітити снігоочисник. Наприкінці звіту подають значення температури повітря та атмосферного тиску.

— Що означає «видимість триста метрів»? — відірвавшись від келиха, запитала Діана.

Запитання збило Марселя з пантелику:

— Тобто?

— Про які об’єкти йдеться? Що можна побачити за триста метрів?

— Значення, що вказують ось тут, після R22L, — це видимість біля поверхні землі, яку розраховують залежно від яскравості вогнів світлосигнальної системи.

— М-м…

— О’кей, — француз спробував пояснити детальніше: — Біля метеостанції є вервечка спеціальних наземних ламп, які вмикають під час непогоди. Відстань до останньої видимої крізь дощ, сніг чи завірюху лампи і є значенням горизонтальної видимості.

Діана зблідла:

— Тобто в погодному звіті, який за чотири хвилини до катастрофи розіслали пілотам літаків, які наближались до Париж-Північ, зазначено, що видимість вздовж посадкової смуги 22L складає триста метрів, а в інших напрямках можна бачити не більше ніж на сто п’ятдесят?

— Саме так, — підтвердив Марсель. — Значення видимості вздовж смуги зазвичай більше, оскільки посадкові смуги краще освітлюються і…

— Це маячня! — згарячу випалила Діана.

— Про що ти говориш? — чоловік нарешті помітив, як змінилась на обличчі українка.

— Я не розумію, — змахнула руками Діана, схоже, не почувши Марселевого запитання, а тоді махом допила рештки вина.

Француз витиснув губами стриману посмішку. Він був майже певен, що Діана от-от бовкне нісенітницю, яку не вдасться проігнорувати.

— Я тебе теж не розумію.

Діана надто заглибилась у роздуми, щоб зважати на погано приховану іронію в голосі Марселя. Вона наморщила носик, розмірковуючи, зіставляючи все, що побачила й почула протягом останніх кількох годин.

— Будь ласка, покажи ще раз запис із камери спостереження біля рукава В5.

Марсель слухняно повернув ноутбук і запустив через Windows Media Player потрібний ролик. Спершу на передньому плані промелькнула на шаленій швидкості (і через те розмита) носова частина «ААРОНа 44». За нею на другому плані — там, де проходить смуга 04R-22L, — з’явився грейдер «Øveraasen’а». Поки грейдер летів до середини екрана, його притискала до бітумного покриття чорна, охоплена полум’ям маса, сплетена з осколків авіаційної турбіни і водійської кабіни снігоочисника. Звільнившись, грейдер наче збожеволів — став сторчака, п’ятиметровий шматок сталі злетів у повітря, потому впав на ребро, висікаючи іскри, що феєрверками розквітали в мерехтливому снігопаді, і зрештою вилетів за межі кадру. Вслід покотились, вистрілюючи хвостами з диму й вогню, скрючені й деформовані до невпізнання шматки фюзеляжу.

Діана перевела погляд на схему аеропорту. Потім повернула голову до Марселя. Її очі шалено зблискували.

— Послухай, тут же більше ніж триста метрів, а ми бачимо, як ніс літака пролітає летовищем, і навіть далі — як усе те, що залишилось від центральної частини «ААРОНа», розлітається посадковою смугою.

Француз відклав виделку і перестав жувати.

— Розумієш, про що я? — Діана торкнулася пальцем монітора, а потім постукала ним по схемі аеропорту Париж-Північ.

— Так, — голос чоловіка звучав глухо та сконфужено. Він схилився над схемою і став розглядати її так, наче бачив уперше.

— Скільки там? — напосідала жінка.

— Е…

— Скажи мені, скільки між камерою та місцем, куди долетіли уламки! — гарячкувала Діана.

Шкали масштабування на схемі аеропорту не було. Знаючи ширину злітних смуг, Марсель на око оцінив відстань від термінала до смуги 04R-22L, якою рознесло центральну частину лайнера.

— Метрів шістсот, — пробурмотав він. Іронічної усмішки як не було. — Може, навіть більше.

— Шістсот метрів — це ж не триста, правда? — із сарказмом запитала Діана. — Ми бачимо уламки завбільшки з футбольний м’яч на чорно-білому відеозаписі на відстані більш ніж півкілометра. Як можна було не побачити обліплений яскравими сигнальними вогнями дванадцятитонний снігоочисник?

Марсель Лакруа промовчав, не відводячи збентеженого погляду від аркуша зі схемою. За хвилину він стрепенувся, кілька разів кліпнув, підсунув, ледь не перекинувши тарілку, ноутбук і знову запустив ролик із записом з камери спостереження, розташованої біля рукава В5. Він зберігав мовчанку, хоча сірі очі покруглішали і заблищали, як і Діанині. І причиною того блиску було не божоле́ із яскравим, різким смаком.

— Як думаєш, скільки їм треба було, щоб розгледіти снігоочисник? — жінка говорила плутано, проте Марсель розумів, що вона має на увазі. — Ну, щоб вчасно зреагувати…

На цей раз він відповів, хоча голос звучав глухо і скидався на знекровлене відстанню відлуння:

— Це залежить від посадкової маси літака, швидкості й напрямку вітру, швидкості, з якою «ААРОН 44» заходив на посадку… Треба порахувати, щоб сказати точно. Але, гадаю, приблизно кілометр, може, більше, може, трохи менше.