Жорстоке небо - Страница 21

У такій ситуації Леґрас мав би вийти на зв’язок із диспетчером. Згідно з формальними правилами в разі дезорієнтування на летовищі або ж виникнення сумнівів щодо отриманого від диспетчера наказу водій транспортного засобу повинен негайно зупинитись, викликати центр управління повітряним трафіком і чекати на нові інструкції. Проте чорношкірий француз добре пам’ятав нетерплячість, з якою його підганяв Робер Паск’єр, його безпосередній бос, та найголовніше: хлопця страшила перспектива натрапити на Жерара Пеллеріна. У грудях холонуло від однієї згадки про металеві нотки в голосі старшого диспетчера, коли той запитував, чи Ноель, бува, не обдовбався марихуаною. Хлопець хребтом відчував: якщо уточнюватиме в Пеллеріна номер смуги, завтра зранку його потурять з роботи. І з чим він тоді припхається до Свєти? «Вибач, моя люба, мене вигнали з роботи, мені так прикро…» «Та звісно! — єхидно посміхаючись, відріже його пасія. — Ти настільки убогий і нетямущий, що не спроможний упоратися навіть з обов’язками водія снігоочисника!»

— Чорт! Чорт! Чорт! — Ноель вгатив кулаками по керму, а тоді ляснув долонею по лобі.

«Згадуй!»

Хлопець став гарячково міркувати, м’язи на переніссі зібгалися в клубок, лоб укрився зморшками.

«Що він сказав? Що він сказав?!. Нуль-чотири? Чи двадцять-два?»

(…ваша смуга… повторюю: ваша смуга… ліва)

«Ліва?» — Ноель стрепенувся. Видряпати з мозку номер смуги не вдавалося, але навіть якби хлопець пригадав, то все одно був не в змозі з’ясовувати, який торець позначено 04, а який — 22. Зате слово «ліва» намертво відклалось у його пам’яті. Ноель не сумнівався, що Пеллерін промовив «ліва». Ліва смуга!

«Усе правильно! — водій полегшено зітхнув. — Ліва… треба їхати на ліву смугу…»

Зліва від Ноеля Леґраса простягалась смуга 04R-22L.

Ось так воно й сталося…

Якби Жерар Пеллерін озвучив повну назву призначеної для розчищення смуги, якби в його наказі прозвучала не лише літера L, але й R, затурканий Ноель не зміг би визначитись, куди повертати, і врешті-решт вийшов би на зв’язок із диспетчерською. У нього не було б іншого вибору. А так двадцятип’ятирічний молодик, прикусивши губу, цілковито впевнений у тому, що робить, натиснув на педаль газу і спрямував снігоочисник акурат на діючу смугу.

Перед очима в Ноеля плавало насмішкувате обличчя білоруски.

О 22:02 дванадцятитонний «Øveraasen RS 400» виїхав на середину злітно-посадкової смуги 04R-22L і, відгортаючи грейдером сніг, посунув уздовж смуги на південний захід.

9

Провівши поглядом «Airbus A320» компанії «Air Inter», Ґастон Лем’єр почав помалу заспокоюватись. У диспетчерській тепер дві зміни — хлопці впораються. Вони не можуть не впоратись!

Нашвидку оглянувши залу управління польотами, чоловік переконався, що ніхто не потребує його допомоги, і, розвернувшись назад до вікна, задивився на засніжене летовище. Протягом останніх хвилин видимість стала гіршою настільки, що Ґастон нічого не розрізняв. Літаки сідали наосліп, покладаючись лише на покази бортових приладів та дані аеропортової ILS. Іноді Ґастон уявляв себе на місці пілотів, які приземляють літаки в таку погоду. Як воно: нічого не бачачи, сподіваючись винятково на прилади, сунути до землі та вірити, що посадкова смуга вигулькне саме там, де очікуєш? Їм зараз не позаздриш…

Периферійним зором Ґастон уловив якийсь рух у лівій частині аеропорту. Щось масивне повзло крізь завірюху летовищем. Щоб краще бачити, чоловік пересунувся вліво і наблизив обличчя до похилого скла.

«Снігоочисник?» — припустив Лем’єр. Було важко визначити напевне, але судячи з розмірів і розсіяного жовтого світла габаритних ліхтарів, що вдавалося розрізнити крізь завірюху, то був «Øveraasen». Наразі нічого іншого на смугах не могло бути. Старший зміни примружився, вдивляючись у розкошлане снігове місиво, що наповнювало простір між залою управління повітряним трафіком і льотним полем. Раптом у Ґастона щось наче клацнуло в голові. У роті з’явився металічний присмак, а шкіру пробрало мурашками. Як Ноель Леґрас хвилину тому відчув, що перетнув смугу 04L-22R, не зауваживши її, так і Ґастон Лем’єр на підсвідомому рівні несподівано осягнув, що помічений ним транспортний засіб знаходиться не там, де слід. Лем’єр стільки разів спостерігав летовище з диспетчерської вишки, з того самого місця, де він зараз стояв, що міг оцінити місцезнаходження снігоочисника, не бачачи аеропорту та руліжних доріжок. Через мерехтіння сніжинок Ґастон не міг сказати точно, де знаходиться «Øveraasen» (сніг спотворював відчуття відстані), але готовий був закластися, що той не на 04L-22R.

«Куди того телепня понесло?» — поки що Ґастон не панікував. Він припустив, що з якоїсь причини снігоочисник виїхав на магістральну доріжку Альфа-Хотел.

Інстинктивно Лем’єр потягнувся до бінокля, закріпленого на спеціальному тримачі біля вікна. Взяв його до рук, повертів і поклав на місце. Відблиски від скла, темрява і погана видимість зводили нанівець всі спроби роздивитися летовище через збільшувальні скельця. В аеропорту Париж-Північ не було наземного радара, тому все, на що Ґастон міг покладатися, — це власні очі.

Роздувши від напруження ніздрі, чоловік перевів погляд правіше, придивився до будівлі допоміжної пожежної станції, розташованої за обома смугами приблизно напроти Термінала 1, і порівняв її із розташуванням снігоочисника.

«Близько… Якого біса він так близько до неї?» — страх розростався, Ґастону здалося, наче хтось вимахує у його голові довжелезним уривком сталевого троса.