Жорстоке небо - Страница 102

102

— Він божевільний! Це не смішно, Марселю! Як ти з ним працюєш?

— Насправді Даніель Монін — нормальний хлопець. Він зануда, скнара і задрот, але в душі лишається хорошою людиною. І фахівець чудовий. Він дуже серйозно поставився до твого повідомлення про неув’язку з горизонтальною видимістю на момент катастрофи.

— Справді?

— Сенс мені тебе обманювати? Він тепер із великим нетерпінням чекає на результати розшифрування розмов у кабіні пілотів.

Після останніх слів Діана спохмурніла, згадавши квадратний стіл неподалік північної стіни ангара технічного обслуговування і базових служб, на якому стояли бортові самописці рейсу 1419: один — оригінального оранжевого кольору, інший — чорний від вогню.

— Щось не так? — розхвилювався Марсель, подумки докоряючи собі, що знову заговорив про катастрофу.

— Пригадуєш «чорні скриньки»? — Діана зазирнула йому в очі.

— Так.

— Глянь сюди, — вона полізла в сумку і витягла тонку прозору папку, у якій лежало всього кілька аркушів. Більшість мануалів, інструкцій та документів вона залишила в готелі, забравши на нараду лише найнеобхідніше. Розкривши папку, жінка дістала звідти листок із зображенням хвостової частини «ААРОНа 44», на якій було вказано розташування бортових самописців. — Я вирвала цю схему з технічного довідника з «ААРОНа».

Марсель глянув на аркуш.

Схема розташування бортових самописців

— Їх розміщено поряд, — сказала Діана. Обидві скриньки знаходились у нижній частині фюзеляжу, ближче до лівого борту, відразу за вантажним люком.

— О’кей… — підтакнув француз, замислено крутячи в руках схему.

— От я й думаю, як так вийшло, що цифровий фіксатор розмов прекрасно зберігся, а розташований поряд із ним у такому самому вогнетривкому і протиударному корпусі ЦФПД повністю згорів?

— Мені самому це не подобається.

— Я просила показати фотографії самописців, зроблені перед тим, як їх перенесли до ангара, — нагадала Діана.

— Е-е, вибач, — потупився Марсель, — вилетіло з голови.

— А можеш якось пояснити? Як таке могло статися?

Поміркувавши, чоловік нерішуче заговорив:

— Думаю, вогонь просто не дійшов до ЦФР… або ЦФР відкинуло від джерела вогню в результаті зіткнення із землею.

Діана ледь помітно повела головою з боку в бік. Її таке пояснення не влаштовувало; нічого кращого француз придумати не міг.

— Знайди мені ці фотографії, — Діана сховала схему в папку і вперла рішучий погляд у Марселя Лакруа. — А ще приведи мені того, хто витягав «чорні скриньки» з літака. Я хочу з ним поговорити.

40

Після ранньої вечері Марсель ненав’язливо запропонував поїхати до нього додому. Діана відмовилась. Вона почувалась спустошеною. А ще їй хотілось заскочити у «Forum des Halles» по сині туфлі від Антоніо Б’яджі, щоправда, про це вона тактовно промовчала. Француз не приховував розчарування, проте наполягати не став. Домовилися з’вязатись і зустрітися завтра після обіду: поговорити про «чорні скриньки» і, якщо поталанить з погодою, знову прогулятись Парижем.

На прощання Діана поцілувала Марселя. Поцілувала розкуто, жагуче і пристрасно — коханців на одну ніч так не цілують, і Марсель зрозумів, що, попри відмову поїхати до нього сьогодні ввечері, між ними не все скінчено. Він розумів, що Діані сподобалось і вона захоче продовження.

Приїхавши до «The Westin Paris — Vendôme», Діана півгодини дефілювала номером у туфлях від Антоніо Б’яджі з дванадцятисантиметровими підборами-шпильками. Натішившись покупкою (при цьому примудрившись натерти мозоля на правій п’яті), вона зателефонувала до Гени додому. Відшила його, обірвавши в зародку куці намагання зав’язати розмову, і поговорила із синами, пообіцявши обом хлопчакам, що небавом повернеться і привезе їм купу подарунків. Артем був малослівним, не хотів розмовляти, зате Данька, впізнавши голос мами, щось довго й затято лопотів. Забравши в сина трубку, Гена пояснив, що сьогодні залишив його самого на дві години в дитсадку. (Як адаптувався? Прекрасно! Встиг до крові розбити носа однолітку і вкусив за вухо трирічну дівчинку з іншої групи. Вихователі були в захваті.) Переконавшись, що з малюками все гаразд, Діана попрощалася з чоловіком, розірвала зв’язок і вткнулась носом у подушку. Так і не прийнявши душ, із млосною знемогою втягуючи ніздрями невиразний, але досі одурманливий запах Марселя, змішаний із запахом її тіла, жінка заснула як убита.

О 21:35 за французьким часом їй телефонував Григорій Авер’янов. Діана спала так міцно, що не почула. Вдруге перший віце-президент концерну «Аронов» зателефонував о 8:31 ранку; і знову Діана, яка на пальцях однієї руки могла порахувати дні, коли їй протягом останніх чотирьох років випадало виспатись, проґавила дзвінок. О 8:40 телефон, повністю розрядившись, відімкнувся, тож під час усіх наступних спроб дотелефонуватися Авер’янов змушений був вислуховувати, як трафаретний жіночий голос повідомляв французькою мовою «l’abonné est inaccessible» — «абонент знаходиться поза зоною досяжності».

Діана, зарившись у подушки, з головою сховавшись під ковдру, продовжувала сопіти, відсипаючись за всі попередні роки.

102